Тренер чемпіонки Європи з тхеквондо: «Коли Даша у фіналі перемогла росіянку, з цього зробили незрозуміло що»

Василь і Даша Кареліни

Рік що минає приніс полтавському спорту кілька видатних досягнень на міжнародному рівні. З таких перемога на чемпіонаті світу з армспорту Ксенії Безуглої, медалі полтавських веслувальників на чемпіонаті світу і звісно ж успіх кременчужанки Дар’ї Кареліної, яка стала чемпіонкою Європи з тхеквондо. Тендітна чотирнадцятирічна дівчина має здобутки, яким позаздрить багато дорослих, проте її життя після перемоги на чемпіонаті Європи практично ніяк не змінилося. Про це та про багато іншого Даша Кареліна разом з батьком і тренером Василем Кареліним розповіли «Полтавщині Спорт»:

— Даша, ти стала чемпіонкою Європи з тхеквондо. Ти відчуваєш якісь зміни у своєму житті? Можливо почали впізнавати на вулицях, чи змінилося ставлення однолітків.

Дар’я Кареліна: «Чесно кажучи, нічого глобально не змінилося. Стало лише більше уваги з боку кременчуцької федерації тхеквондо і почали більше брати інтерв’ю»

Василь Карелін: "Місто все ж почало більше приділяти уваги тхеквондо і допомагати з фінансуванням. Ми закупили електронне екіпірування і взагалі тхеквондо в Кременчуці зробило крок вперед.»

— На чемпіонат Європи їхали власним коштом?

Василь Карелін: «Спочатку так, але потім нам все повернули, більше того, після цього був чемпіонат світу і там вже Дашу поставили на фінансування і оплатили поїздку. Щоправда це стало для нас несподіванкою, ми не розраховували на цей чемпіонат, можливо тому результат був не надто вдалим.»

— Даша, як давно ти займаєшся тхеквондо?

Даря Кареліна: «Так, з чотирьох років. Фактично, я вже десять років у тхеквондо.»

— Практично з дитячого садочка...

Василь Карелін: «Ну можна сказати й так. Ми не віддавали Дашу у садочок. У нас дитячий садочок був у спортзалі (сміється)»

— Замість садочка спортзал, замість дискотеки — спортзал. Часто виникає бажання прогуляти тренування?

Дар’я Кареліна: «Іноді буває зранку таке відчуття, що не хочеиться йти тренуватися, але виходу немає (сміється)»

Василь Карелін: «Даші легше боротися з такими спокусами, так як тренер дістане і дома (сміється)».

— А як щодо школи?

Дар’я Кареліна: «О, ну бажання прогуляти школу виникає набагато частіше (сміється) і такій спокусі, я іноді піддавалася»

Василь Карелін: «До школи ми ставимося простіше. Навчальна програма змінилася і у школі іноді навчають абсолютно непотрібним речам. Не знаю як вчилися ви, але якщо зараз діти пишуть (!) контрольні з фізкультури, музики і трудового навчання, то напевне тут щось не зовсім правильно. Хоча Даша зараз тримається у відмінниках.»

— Василю, вибір бойового мистецтва це серйозний крок. Хто привив любов до тхеквондо Даші, зрозуміло, а як у цей спорт потрапили Ви?

Василь Карелін: «Я у тхеквондо з 11 років. Тоді лише почали з’являтися перші секції з карате, тхеквондо тощо. Почали показувати китайські бойовики, де герої літали і билися. Мене тоді це зацікавило і я хотів займатися карате. Коли вперше почув про тхеквондо, то чомусь проасоціював його з дзюдо, де борються, а не б’ють. А потім мій друг розповів мені, як це виглядає, сказав, що там «вся як в кіно». Так я почав займатися і мені сподобалося. Коли з’явилися секції з карате, воно мене вже не цікавило. Спочатку тхеквондо було для нас як хобі, а потім почали займатися серйозно. Років з 17-ти я почав їздити на змагання і здобувати медалі. Тоді це було важко, адже фінансова ситуація в країні в 90-ті роки була куди гіршою ніж зараз.»

— Коли зрозуміли, що тхеквондо — ваше все?

Василь Карелін: «Коли почав вчитися в інституті. Я в той час вже займався серйозно, але ще розмірковував чим займатися далі. Я встурпив на економіста на бюджет, проте не бачив ні перспективи ні задоволення. Натомість вже на першому курсі я почав тренувати і якраз це мені подобалося. Тому вже наступного року я залишив навчання і моєю професією став спорт.»

— Ваша спортивна юність випала на 90-ті роки коли багато спортсменів заробляли собі на життя рекетом. Кременчук завжди був містом з кримінальною репутацією. Скажіть, чи не пропонували вам примкнути до якихось угрупувань?

Василь Карелін: «Дякувати Богу, мене у все це не затягнуло. Звісно траплялися різні моменти. Взагалі 90-ті роки це був страшний період — період виживання. Не дуже хочеться його згадувати. На щастя кримінал обійшов мене стороною і все склалося так як є зараз. А пізніше, коли народилася Даша, я закінчив власні виступи і зосередився виключно на тренерській роботі. Треба було забезпечувати родину.»

— Взагалі важко було адаптуватися до тренерства?

Василь Карелін: «Лише на перших порах. З діть працювати не важко, важче було спілкуватися з батками. Я починав тренувати дітей ще студентом, а батьки приходили вдвічі старші за мене і я іноді відчував себе не достатньо дорослим, щоб бути для них авторитетом. Проте це швидко минулося.»

— Ви знаєте про скандал, який нещодавно відбувся у федерації тхеквондо України і спалахнув на чемпіонаті України серед вихованців ДЮСШ та СДЮШОР у Вінниці...

Василь Карелін: «Так, про конфлікт я знаю, але на той чемпіонат ми не їздили, того власне «спалаху» я не побачив. Не був присутній, тому не беруся коментувати те що там відбувалося.»

— Торкнемося ще одного скандалу. Тут хотылося б почути думку двох людей з різних поколінь. Нещодавно на чемпіонаті світу з пауерліфтингу український суддя відверто допомагав нашим спортсменам і «топив» росіянина. Багато українців вважають, що він чинив правильно, включаючи самих українських ліфтерів. Можна сказати, що думки розділилися. Одні називають це шахрайством, інші — патріотизмом. Як вважаєте ви?

Дар’я Кареліна: «Якщо ця людина стала суддею, то вона має оцінювати справедливо всіх, незалежно від країни, яку представляє спортсмен. Суддя у спорті для того й існує, щоб не допускати несправедливості, а не сіяти її»

Василь Карелін: «На мою думку тут теж все однозначно. Українці тому й живуть гірше ніж хотілося б, тому що у нас всюди ділять людей на «своїх» і «не своїх». Є службові обов’язки, яких треба виконувати. За системою «свій-не свій» мислять не лише спортивні судді, а й чиновники на керівних посадах. У нас у федерації багато молодих суддів і ми завжди їм говоримо «як ти сьогодні судиш, так завтра судитимуть тебе». Зараз ти тягнеш «своїх», а завтра ти вже виступаєш на змаганнях і тебе потопить той, для кого ти «не свій». Якщо про це пам’ятати, то дуже легко судити.»

— Зараз у України з Росією дуже складні стосунки. Чи може спорт стати своєрідним ключем для взаємопорозуміння?

Василь Карелін: «Звісно може, але все залежить від того як налаштовані люди. Коли Даша на чемпіонаті Європи у фіналі перемогла дівчинку з Росії окремі люди зробили з цього незрозуміло що. На жаль теза, що спорт поза політикою є хибною і всі сфери життя взаємопов’язані. Той випадок у пауерліфтингу, який ви привели — яскрава ілюстрація цього. Якщо є думка, що український арбітр вчинив правильно, значить є люди, які надивилася телебачення і впевнені, що в Росії всі люди погані, і який би не був спортсмен, якщо він представляє Росію, то мусить програти. Спорт може позитивно вплинути на стосунки наших країн, але все залежить від того, що у людей в голові.»