Ольга Ляхова: «Перед забігом у Ріо-де-Жанейро почувалася дуже погано»

Ольга Ляхова

Легку атлетику називають королевою спорту, адже під цією назвою об’єднуються багато різних видів змагань — спортивна ходьба, біг на різні дистанції, стрибки, штовхання ядра тощо. Також легку атлетику можна назвати найбільш масовим видом спорту. На світі є люди які ніколи не грали в теніс чи гандбол, але навряд знайдеться людина, яка б час від часу не бігала. У кожній школі на уроках фізкультури діти здають нормативи з бігу та стрибків. І у кожній школі є діти, які бігають швидше чи стрибають далі за інших. Проте у більшості випадків коли такі діти дорослішають, вони й не думають про те щоб зробити біг справою свого життя. А якщо й думають, то їх швидко від цього відговорюють батьки, і біг чи стрибки залишаються спогадом дитинства, чи максимум переходять у корисну звичку. Нашій сьогоднішній героїні кременчужанці Ользі Ляховій пощастило — вона народилася у спортивній сім’ї і захоплення бігом швидко переросло у професійний спорт. Так кременчуцька дівчинка Оля Ляхова «добігла» до чемпіонатів Європи та світу, а влітку цього року і до перших у своєму житті Олімпійських Ігор. Ольга бігає на дистанціях 800 та 400 метрів, а також в естафеті 4×400 метрів. Про перші кроки у легкій атлетиці, Олімпійські Ігри у Ріо-де-Жанейро та багато іншого Ольга розповіла нам у ексклюзивному інтерв’ю.

— Олю, Ваш тато тренер з боксу, а мама так як і Ви бігала на дистанції 800 метрів. Ви ж свій спортивний шлях розпочали зі стрибків, а вже потім почали серйозно бігати, що робите і до цих пір. Розкажіть про цей перехід від стрибання до бігу. Як так сталося?

— Можна сказати, що бігати мене змусили (сміється). Я дійсно розпочинала зі стрибків і мені дуже подобалося, я про біг і чути не хотіла. Спочатку я стрибала у висоту, але для цього мені не вистачало зросту, тоді почала стрибати в довжину. В мене все добре виходило, я навіть вигравала обласні змагання. Одного разу на тренуванні мій тренер Іван Смородський сказав: «Оля, якщо ти зараз не стрибнеш на п’ять метрів — будеш бігати 200». Тоді це подіяло, і я врешті-решт стрибнула на 5,30 метрів. Тоді я була семикласницею і це був мій особистий рекорд.

— На що тільки не підеш, щоб не бігати. :)

— Так (сміється), тоді мій біговий дебют дещо відклався. Але потім я все ж почала бігати. На наступних змаганнях мене заявили на дистанцію 100 метрів. А далі почалося: 100 метрів, 200, 400 і врешті-решт 800. Сподіваюся, на цій дистанції і зупинюся.

— У Вашої біографії дуже цікава ГЕОграфія. Ви у дев’ятому класі школи переїхали до Києва, а пізніше навчалися у Тернопільському національному економічному університеті.

— Саме після переїзду до Києва для мене почалися справжні професійні тренування. У кременчуцькій ДЮСШ «Авангард» я ще розцінювала спорт як хобі, а в Києві вже, навчаючись в Державному училищі фізкультури і спорту, я почала розглядати легку атлетику як серйозну справу. А щодо університету, то зізнаюся чесно — я там побувала всього тричі за п’ять років (сміється). Як представляла цей заклад на різних змаганнях, універсіаді тощо, але жила і тренувалася в Києві.

— Сьогодні ви представляєте дві області — Полтавську і Донецьку. З Полтавщиною зрозуміло — це ваша мала батьківщина — а що Вас пов’язує з Донеччиною?

— Після закінчення училища, я пішла від київського тренера до корінного донеччанина Костянтина Стеранцова, який і готував мене до цих Олімпійських Ігор. Керівництво Донеччини допомагало мені їздити на повноцінні тренувальні збори. Для легкоатлетів це дуже важливо. До речі, консолідований залік збираються скасувати, тож скоро я представлятиму лише один регіон.

— Тобто доведеться обирати?

— Я вже вирішила, що виступатиму за Полтавщину (посміхається). По-перше, це моя рідна область, а по-друге і обласне Спортуправління і кременчуцька міська влада останнім часом почали мені допомагати з підготовкою. Я відчуваю серйозну підтримку. Принаймні з того часу, як мером Кременчука став Віталій Малецький, місто стало цікавитися легкою атлетикою, раніше цього не відчувалось. Раніше, коли я представляла дві області, і обидві допомагали було легше. Але, сподіваюся, що й від Полтавщини теж відчуватиму підтримку. В Європі дуже популярне спортивне спонсорство та меценатство, проти Україна поки що лише підходить до цього.

— В одному зі своїх інтерв’ю, на запитання в чому для Вас секрет успіху, Ви відповіли, що секрет залишиться секретом. Проте наголосили, що дуже важливим для Вас є позитивне мислення, налаштування на перемогу і на те, що все буде якнайкраще.

— Так, звісно, це дуже важливо.

— Не можу не запитати, хто ж зіпсував Вам настрій і забрав позитив у Ріо-де-Жанейро? :) А якщо серйозно, Ви ставили перед собою мінімальне завдання — вихід до фіналу, проте не пройшли кваліфікацію, показавши результат далекий від максимуму ваших можливостей (на Олімпіаді Ольга подолала 800 метрів за 2:03,02 хвилини, її особистий рекорд — 1:58, 94 хвилини, — Авт.). Що пішло не так?

— По-перше, мені не вдалося акліматизуватися. Я була вперше на цьому континенті нижче екватора і було незрозуміло, як організм відреагує на це середовище. Ми приїхали до Бразилії за 9 днів до старту. Зазвичай, потрапивши в інший кліматичний пояс спортсмен на сьомий-восьмий день вже адаптується і приходить в чудову форму. Зі мною сталося інакше — на дев’ятий-десяти день у Ріо я дуже погано себе почувала, і була практично без сил. По-друге, у процесі підготовки ми пропустили багато стартів і це зіграло злий жарт. Це була наша помилка і ми її врахували.

— В будь-якому разі, Олімпіада стала для Вас гарним досвідом.

— Звісно. Це були мої перші Олімпійські Ігри. Думаю, наступного разу ми вже не припустимося таких помилок і результат буде іншим.

— У Ріо Ви опинилися у новій для себе атмосфері: жили в Олімпійському селищі, перебували у збірній разом з кращими спортсменами країни тощо. Що нового Ви відкрили для себе?

— Там я відчула, що у нас є команда. На інших міжнародних турнірах цей командний дух не був таким відчутним. Спортсмени з різних видів спорту ходять вболівати один за одного. Ми всіляко демонстрували свою приналежність до України — формою, зовнішнім виглядом тощо. У багатьох дівчат в команді був патріотичний манікюр (сміється). Ми всім демонстрували, що ми з України і що це круто.

— Після закінчення Олімпіади, багато спортсменів на фоні незадовільного загального результату української команди почали відверто говорити про проблеми українського спорту, зокрема про умови підготовки. Ви тренувалися у Кременчуці, Києві та Донецьку. Також у багатьох українських містах Ви виступали на змаганнях. Де в Україні найбільше розвинута легкоатлетична інфраструктура?

— Якщо говорити про манежі для тренувань де можна було б тренуватися взимку, то гарні манежі є лише в Києві та Сумах. Відкриті майданчики для тренувань є у Києві і Черкасах. Раніше були класні стадіони в Донецьку і Ялті. Особливо радував кримський, раніше ми там навіть збори проводили. Нещодавно відкрилася нова арена у Кропивницькому, але вона придатна лише для змагань, але ніяк не для тренувань.

— Де зазвичай проходять Ваші тренувальні збори?

— Раніше, як я вже казала, були у Ялті. Зараз же у Туреччині та на Кіпрі.

— А хто оплачує поїздки на збори, харчування, тощо?

— Якщо говорити про мене, то поїздку на останній збір мені оплатила Федерація легкої атлетики України, а з харчуванням і проживанням допомогла рідна ДЮСШ «Авангард». Взагалі мені пощастило, мені дуже допомагає мій другий тренер Іван Смородський. Зараз його можна назвати моїм менеджером.

— Ви сьогодні сказали дуже важливі речі про командний дух серед українських спортсменів. Одного разу великий російський борець Олександр Карелін на запитання «До кого Ви звернетесь, коли Вам будуть необхідні допомога і захист», відповів «до таких же як і я борців». Зараз допомога і підтримка потрібні українській легкоатлетці Дарині Приступі*, з якою Ви разом бігали в естафеті 4×400 метрів. Вона захворіла на страшну хворобу. Спортсмени виконують для країни іміджеву і представницьку функцію. Чи допомагає держава своїм представникам у біді?

— Наскільки я знаю частиною коштів допомогла Федерація легкої атлетики України.

— Але ж це не державний орган.

— Я не можу сказати напевне, але сильно сумніваюся, що Дарині хоч якось допомогла саме держава. У нас країні потрібні медалі, а не проблеми. Якщо спортсмен десь стикається з труднощами, то він стає непотрібним. Найбільшу фінансову і моральну підтримку Даша отримала від Федерації і власне спортсменів. Більше того, можу сказати, що дуже серйозно їй допомагали спортсмени з Росії. Не дивлячись на все те, що відбувається між нашими країнами, з колегами ми спілкуємось без проблем і політики. Тому коли російські легкоатлети дізналися про Дашину біду — одразу відгукнулися.

Дарина Приступа

— Відволічемося від неприємних тем. Оскільки Ви одна з небагатьох спортсменів, хто говорить, що у вільний час любить читати книги. Зараз Вам кілька запитань поставить Марсель Пруст**.

— Цікаво.

— Хто Ваш улюблений літературний герой?

— Ви знаєте, я переважно читаю нехудожню літературу. Але мені дуже сподобалися мемуари Річарда Бренсона***. Тому на даний момент улюблений герой — Річард Бренсон.

— Яку якість Ви найбільше цінуєте в друзях?

— Вірність, здатність прийти на допомогу у скрутну хвилину.

— Який людський порок Ви найлегше пробачаєте?

— Незначний обман.

— Якби у Вас була можливість поспілкуватися з будь-якою людиною, яка живе зараз, або жила раніше, хто б це був?

— Цікаве запитання. Напевно Мухаммед Алі.

*В української Легкоатлетки Дарини Приступи діагностували хворобу Годжкіна (лімфогранулематоз) — злоякісне захворювання лімфоїдної тканини. Зараз спортсменка проходить курс хіміотерапії. Реквізити для тих, хто хоче допомогти:

«ПриватБанк»
4149 4978 4380 6201
Приступа Дарина

**В кінці XIX століття в англійських салонах були модними анкети під назвою «Альбом для запису думок, почуттів і т. д.». Кілька разів таку анкету заповнював Марсель Пруст і його відповіді виявилися настільки оригінальними, що одна з заповнених ним анкет увійшла в історію як «Опитувальник Марселя Пруста». В інтерв’ю запитання з цього опитувальника постійно використовує метр пострадянської журналістики Володимир Познер.

***Річард Бренсон — англійський підприємець, засновник корпорації Virgin Group, зокрема володіє компанією «Virgin Galactic»