Полтавські тренери-волейболістки: «На виїзди брали каструлі і готували спортсменкам їжу, щоб заощадити на харчуванні»

Ірина Мороз Та Анастасія Котляренко

У Полтаві завжди були славні волейбольні традиції, проте її не можна назвати волейбольним містом. Після того, як лубенський «Фаворит» змінив свою кадрову політику і переїхав з Полтави до рідних Лубен — полтавці все менше ходять на волейбол. Жіноча ВК «Полтавчанка», яка заявилася до вищої ліги чемпіонату України поки що аншлагів не збирає, і це при тому, що дівчата грають в університетському спортзалі і вхід на їхні матчі завжди був безкоштовним. Про те щоб створити повноцінний клуб зі структурою, брендом і маркетингом поки що навіть не йдеться — для цього необхідне потужне фінансування, якого наразі немає.

Але навіть за всіх цих проблем у Полтава виховує спортсменів високого класу, які принаймні на дитячо-юнацькому рівні демонструють високі результати. Гравець того ж «Фаворита» Євген Політько незабаром стартує на юнацькому чемпіонаті Європи. Полтавки Вікторія Дабека та Євгенія Хобер у складі жіночої юнацької збірної стали четвертими на EEVZA Championship U-17. У Першій лізі чемпіонату України з волейболу виступає команда «СДЮСШОР № 2». Ми завітали у кузню жіночих волейбольних талантів і поспілкувалися з тренерами СДЮСШОР Іриною Мороз та Анастасією Котляренко. Жінок ми зустріли в робочій атмосфері на першому тренуванні 2017-го року, в оточенні юних спортсменок. Проте бесіді про наболіле це не завадило.

— Скажіть, як вам спала на думку ідея заявити команду зі своїх вихованок, і які завдання ви перед собою ставите?

Ірина Мороз: «Ми ставимо перед собою завдання, щоб у Полтаві на базі нашої школи була так звана команда майстрів. Якщо ми потрапляємо у фінал і посідаємо одне з призових місць, то будемо заявлятися до вищої ліги. Це буде сигналом, що ми на правильному шляху».

— Вища ліга це зовсім інші затрати, чи готова звичайна ДЮСШ взяти їх на себе?

Анастасія Котляренко: «Якщо чесно, в нас навіть зараз є проблеми з фінансуванням. Є проблеми з виїздами, транспортом, харчуванням тощо».

Ірина Мороз: «Можна сказати, що наразі ми шукаємо спонсора».

— Тобто у 2016-му році команда «СДЮСШОР № 2» добиралася на виїзні поєдинки власним коштом?

Ірина Мороз: «Не зовсім. На перший тур, який відбувався у Білій Церкві, нам допоміг поїхати відповідний комітет Полтавської міської ради. Але все-одно спонсори конче необхідні».

Команда СДЮСШОР №2

— А чи не має у вас наміру створити повноцінний волейбольний клуб, який бі був самостійним бізнес-проектом? У Полтаві є подібні приклади.

Анастасія Котляренко: «Звісно, ми про це мріємо. Хочеться, щоб була команда, був логотип, символіка, вболівальники... Всього цього хочеться, але знову ж таки за рахунок батьків, все це влаштувати не вийде. Потрібний потужний фінансовий ресурс».

Ірина Мороз: «Розумієте, в нас діти зараз закінчують дитячо-юнацьку школу, випускаються, вступають до вишів де є команди (переважно київських) і все — до Полтави спортсменок не повернути. Клуб має твердо стояти на команді як на базисі. Зараз ми ведемо переговори про співпрацю з полтавськими вишами. Сподіваємося, там вдасться дійти згоди. На базі якогось з них можна було б створити команду і спортсменки б вступали туди на навчання. В Полтаві ж є команда вищої ліги — ВК «Полтавчанка». Там грають досвідчені спортсменки, і їм фінансово допомагає область. Зараз ми маємо намір створити для них серйозну конкуренцію і можливо таким чином зможемо привернути увагу до себе. На жаль співпраця з Полтавчанкою“ не складається. Вони лише забирають кращих».

— Знову ж таки, ви говорите про фінансову допомогу від органів влади. Якщо оперувати не поняттям «команда», а поняттям «клуб». Чи не здається Вам, що краще намагатися навпаки фінансово не залежати від державних органів влади, принаймні місцевих.

Ірина Мороз: «Знову ж згадуємо «Полтавчанку». У місті де всього 300 тисяч населення створювати два клуби немає сенсу».

— З одного боку, можливо й так, а з іншого у Полтаві буде волейбольне дербі. І тоді дівчата змагатимуться не лише за увагу чиновників чи результат, а й за любов вболівальників.

Анастасія Котляренко: «Звісно ми не проти фінансової незалежності. Для цього команді потрібен постійний спонсор, якого ми зараз і шукаємо. А зі свого боку вже ми готові рекламувати наприклад бізнес цієї людина на формі, банерах тощо. Клуб це ж не лише команда, але й вибудована структура».

Євгенія Хобер і Вікторія Дабека

— У вашому виді спорту, як і в багатьох інших на жаль відсутня масовість. У Полтаві немає волейбольної команди на яку б натовпами йшли глядачі, та ще й при цьому були готові платити гроші за видовище. Чи реально це створити?

Ірина Мороз: «Звісно, немає нічого неможливого. При ефективній структурі та ефективному менеджменті все це можна влаштувати. В Україні всі ці схеми існують на папері, але ніхто не реалізує їх на практиці. Ми працюємо як тренери і заробляємо тим, що виховуємо спортсменок, яких потім купують інші клуби, навіть зарубіжні.»

— Назвіть когось для прикладу.

Ірина Мороз: «Яскравий приклад Богдана Анісова грала в Азербайджані. Наша ДЮСШ отримала за неї 7 тис. гривень.»

Анастасія Котляренко: «На жаль, ми з Іриною не можемо бути менеджерами, ми й так тут і тренери, і масажисти, і медсестри, і кухарі».

— Навіть кухарі?

Анастасія Котляренко: «Так, я не жартую. На перший тур першої ліги, на який ми їздили у Білу Церкву, ми брали з собою каструлі і готовили дівчатам їжу, щоб зекономити на харчуванні. Дівчатка брали з дому посуд.»

Ірина Мороз: «А після того, як відіграли своє — всією командою бігли на електричку, економлячи ресурси на проїзді».

Шкільна спартакіада

— Ваші спортсменки були другими на спартакіаді школярів, Ви всіма віковими групами виступаєте в чемпіонаті України, ваші вихованки виступають за юнацьку збірну України... але все це з дитячо-юнацької області. Кінцевим результатом роботи клубу є професійна доросла команда, а якщо брати всеукраїнський масштаб — національна збірна.

Ірина Мороз: «Звісно, але ж саме дитячо-юнацький сектор і є підгрунтям для дорослого спорту. Не буде дитячого волейболу — не буде й дорослого».