Віталій Макаренко: «Якщо повністю віддаватися спорту, заробіток прийде сам собою»

Віталій Макаренко

Практично кожен спортсмен, тренер та функціонер Полтавщини хоча б раз у житті скаржився на недостатнє фінансування від держави. Спортсмени і тренери у регіонах розраховують на фінансову допомогу з від місцевих профільних управлінь. Ці кошти виділяються, але їх завжди не вистачає. Таким чином спортсмени часто змушені їхати на змагання власним коштом під обіцянки держави компенсувати витрати. Коли діти, які займаються спортом виростають, більшість з них під тиском обставин і суспільства (батьків, друзів тощо) залишають спорт і займаються більш прибутковою справою. У дорослому спорті залишаються одиниці. Та й вони пізніше можуть зваживши на державне фінансування знизити вимоги до себе. Звідси — низькі показники на Олімпійських Іграх, і «трансфери» спортсменів до збірних інших країн. «Держава про нас не дбає» — кажуть вони. — Ми тут нікому не потрібні.

За кордоном спорт давно став комерційним продуктом, який продає видовище і заробляє на ньому. Такі бренди як NHL, NBA, UFC, Формула 1 і т. п. знають у всьому світі. Прямі трансляції змагань, які проходять під егідою цих організацій збирають глядачів у сотнях країн. В Україні лише кілька видів спорту прямують до того щоб, досягаючи високих результатів, створювати якісний продукт (видовище) і намагатися на цьому заробляти. Такий підхід симулює український футбол (лише донецький «Шахтар» може похвалитися прибутком). Починають до цього підходити український хокей. Завдяки підтримці братів Кличків таким шляхом давно крокує український бокс. Звідси — нові зірки, такі як Усик, Ломаченко, Берінчик тощо.

Якщо говорити про Полтаву, то у місті є лише два види спорту, які приносять видовище і отримують дохід — кікбоксинг і змішані єдиноборства ММА. Лише з цих видів спорту в Полтаві проводяться професійні турніри, де глядачі приходять, купують квитки, тим самим платячи за видовище, і отримують задоволення. Якщо подібні турніри з кікбоксингу та Муай Тай проводяться рідко, то турніри з ММА вже стали для Полтави звичними. Турніри з ММА «На грані» збирають все більше глядачів, а змагатися до Полтави приїжджають бійці з різних куточків України. Своєрідною візитівкою ММА у Полтаві став клуб «Branibor Team», вихованці якого беруть участь як у професійних міжнародних турнірах, так і на аматорських змаганнях в усіх вікових категоріях. Сьогодні ми поспілкувалися з одним з засновників клубу, Асоціації бойових мистецтв Полтавщини, а також керівником обласної федерації ММА Віталієм Макаренком, який поділився секретами успіху його дітища.

«Ми були простими хлопцями з району»

— Віталію, розкажи як ти дійшов до того щоб створити у Полтаві клуб, який би спеціалізувався на ММА. Навіть зараз ця абревіатура багатьом незнайома. Як виникла ідея розвивати саме цей напрямок?

— Давай розпочнемо з самого початку. Десь у 2008-2009 році я переїхав з Києва до Полтави. Мій батько — Сергій Макаренко, тренер з вільної боротьби. Ми жили у столиці. Я займався боротьбою, тренувався, закінчив Вище училище фізкультури, входив до складу збірної України. Раптом сімейні обставини склалися так, що ми з родиною переїхали до Полтави. Тут я вступив до ПНПУ ім. В. Г. Короленка і продовжив тренування. Я сподівався, що буду тренером. Але згодом я зрозумів, що у вільній боротьбі себе не реалізую. Я народився у 1990-му році, і цей рік вийшов не надто врожайним на борців. Так вийшло, що в мене не було з ким тренуватися. Якби я народився років на п’ять раніше, або пізніше, мені б більше пощастило. От уяви косяк риб, який пливе по океану. Якщо одна рибина десь загальмує, косяк понесе її далі. Якщо ж ти пливеш сам — тобі набагато важче. У вільній боротьбі я був самотньою рибиною. Так на горизонті виникли змішані єдиноборства.

— Тоді напевно ММА у Полтаві ще не було?

— Так, все лише починалося. Було багато різних федерацій, які не мали належної кількісної підтримки спортсменів. Я шукав свою і знайшов Федерацію панкратіону, одним з засновників якої був Іван Блащак.

— Що являв собою панкратіон?

— Панкратіон — давній бойовий вид спорту, який був у програмі перших Олімпійських Ігор. Філософією панкратіону було повернення давніх бойових традицій. Саме тоді я організував гурток з ММА в ДЮСШ «Авангарді». Правда час для тренувань був не найкращий — 20:00. Проте в мене була група 30 чоловік. Тоді я почав проводити перші чемпіонати області під егідою Федерації панкратіону. Так склалося, що саме в той час у Полтаві тренувалася дагестанська команда бійців, у складі якої був Хабіб Нурмагомедов, який нині виступає в UFC. Тоді в мене з’явилася ідея створити щось нове і при цьому ні від кого не залежати.

— Напевно спочатку було дуже важко.

— Не те слово. Я виступав як спортсмен, тренував спортсменів, працював як суддя і організовував змагання — все це одна людина. Ще не було своєї команди. Але я бачив потенціал і рухався вперед. Я сам без тренерів їздив на різні змагання як вільник. Оскільки в мене було багато знайомих спортсменів, знайти секунданта було неважко. Але в ММА все по-іншому. Тут поруч мають бути спортсмени, які в будь-якій ситуації тобі допоможуть, на яких можна покластися. Якщо за тобою є команда твоїх друзів — тобі буде соромно прогулювати тренування чи не викладатися. Це той самий косяк риб, який штовхатиме тебе вперед.

— Зараз ваш клуб «Branibor Team» асоціюють не лише з тобою, а й з Ігорем Онопрієнком та Максимом Кишинцем, розкажи про них?

— З Ігором і Максимом ми з одного району — Половок. Ми разом бігали кроси, займалися спортом. Напевно це якесь диво, чи магія, чи подарунок долі, але я — з вільної боротьби, Ігор — займався кікбоксингом, Максим — дзюдо та бойовим самбо. Тобто разом ми ідеальна суміш для ММА. Якщо умовно взяти один поєдинок, то Ігор — виграє у стійці, я — звалюю суперника в партер, Максим — у цьому ж партері дістає його задушливим чи больовим прийомом. Також ми доповнюємо один одного і в роботі. Я — колишній борець, чудово знаю як організовуються змагання, як вести документацію тощо. Ігор — дуже освічена людина, дипломований юрист, комунікабельний, знає англійську. Максим — людина яка може чудово виконати великий об’єм роботи. Так склалася сильна команда, яка й донині розвиває ММА. Ми були простими хлопцями з району, які виросли і далі йдуть до мети.

Ігор Онопрієнко (з мікрофоном) та Віталій Макаренко

Максим Кишинець 

«Ми зрозуміли, що ми вже не просто команда спортсменів. На хвилиночку, в нас шість чемпіонів світу»

— Коли ви просто з команди спортсменів перетворилися на клуб?

— Ми почали їздити на професійні турніри, та інші змагання де заявляли про себе. Завжди боролися за перші місця. Був один яскравий момент. Одна добра людина допомогла і ми поїхали на Кубок Світу до Львова. Тоді ми з Ігорем реально кайфонули. Ми привезли шістьох спортсменів і всі шестеро стали чемпіонами світу. Тоді ми нам дали кубок за кращу збірну, а я і Ігор на рік очолили збірну України. Тоді восьмеро полтавців просто розірвали зал. Нашій команді аплодували стоячи. Бої проводилися у семи вагових категоріях. У шести виступали наші бійці, а у сьомій — спортсмен Михайло Демидов з Закарпаття. В нього був дуже видовищний поєдинок з азербайджанцем. Тоді ми всією командою вийшли його підтримали і ми здружилися і з ним, і з його тренером. Саме тоді ми з Ігорем усвідомили, що ми не просто собі команда спортсменів. На хвилиночку, в нас шість чемпіонів світу. На нас почали звертати увагу. Але коли нас запитували хто ми, нам не було що відповісти. Говорили — просто «хлопці з Полтави». Так виникла ідея створити клуб під знаменем якого можна виступати. Та й сама структура була дуже важливо. У полтавському ММА ми були першопрохідцями, нам ні з кого було брати приклад. Це дуже важко. Молодому спортсменові важко без наглядного прикладу пояснити, що всі його зусилля недарма. Зараз же вся наша основа тренується і тренує у клубі. Сьогодні спортсмен виступає на професійній арені у престижному промоушні, а завтра він приїжджає і тренується поруч з початківцями, і частково сам стає їх наставником. Молодий спортсмен бачить, що вершини про які він мріє, це не щось недосяжне. Потрібно просто більше працювати над собою. Якщо розібратися, то Чемпіонат області та Чемпіонат Світу відрізняються лише рівнем спортсменів та рівнем арен. Суть залишається одна — перемогти.

— Звідки назва «Бранібор»?

— Ми не хотіли називатися якось банально, типу «Воїн», «Дракон» і т. д. «Бранібор» це слов’янське слово «Branibor». Якщо його перекласти на російську, то воно означатиме «побеждающий в сражениях». Цю ідею приніс мій вихованець Саша Губанов.

— Зараз у вас є спортивна зала де ви тренуєтеся і тренуєте. Напевно так було не одразу.

— Так, відшукати потрібний зал було важко. Коли ми тільки визначилися, що будемо розвивати саме ММА, ми тренувалися у ДЮСШ № 4. Там був ринг, але не було бірцівського килима. Зал в «Авангарді», де ми тренувалися до того, навпаки являв собою два великих килими. Всі наші підопічні були на 80% борцями. Тепер же все змінилося. Нам з Максимом було тяжко, адже не було килима. Були тоненькі доянги, але на них не можна було відпрацьовувати кидки. Ігор же як кікбоксер і ударник просто кайфував (сміється). В нього був ринг, були боксерські груші. Словом — все що необхідно для щасті. І він поставив нашим хлопцям ударну техніку і прищепив свою тренерську ідею. Пізніше ми почали тренуватися у залі ПДАА. Нам дуже допомогли люди з ГО «Прогресивна ініціатива», а конкретно Єгор Наливко. Вони з його батьком Дмитром влаштували нам зустріч з ректором академії і в підсумку нам дозволили тренуватися в залі. Ми домовилися з завідувачем кафедри фізичного виховання Петром Литвиновим, що ми організуємо команду від ПДАА з вільної та греко-римської боротьби і дзюдо, а він нам дає можливість тренуватися у цьому залі. У нас донині чудові стосунки.

«Бідний не той в кого мало, а той кому мало»

— У 2014-му році ви провели перший професійний турнір. Як вдалося відшукати спонсорів?

— Так, ми провели турнір в «Європі». Люди в Полтаві нас знали як молодих спортсменів. Ми приходили і говорили — ми задумали ось таку цікаву штуку і ми зробимо її на високому рівні. Багато людей в нас повірили і ми не підвели.

— І все-таки, як шукали спонсорів? Стукали у всі двері?

— Можна сказати й так.

— А можна сказати, що кількість таких стукань переросла у якість?

— Ні, ще не переросла. Наразі у нас немає стабільного спонсора. Ми перед кожним турніром окремо стукаємо у всі можливі двері і нам вдається знайти підтримку. З кожним роком і кожним нам вже легше.

— Чи легко підприємці йдуть на контакт? Чи шукають вигоди?

— Є різні люди. Хтось шукає вигоду, хтось допомагає безкорисливо. Хтось таким чином рекламує себе та свою компанію.

«Якщо ти досягаєш результатів — з тобою неможливо не рахуватися»

— Наразі «Branibor Team» — це спортивний клуб, де тренуються і маленькі дітки (6-7 років) і є дорослі спортсмени, які представляють Полтаву на міжнародних турнірах. Також під знаменами клубу проходять професійні турніри з ММА, які збирають все більше й більше глядачів. Ваш клуб — прибуткова організація?

— Не варто плутати підготовку спортсменів і турніри. Цим займаються різні організації. Спортивний клуб це місце де тренуються спортсмени, платять за це кошти, беруть участь у змаганнях і т. д. Саме за рахунок цього він існує. Для проведення турнірів ми створили «Асоціацію бойових мистецтв Полтавської області». До цієї організації може вступити будь-хто, хто займається бойовими мистецтвами. Ми організовували турніри, відкриті тренування, вуличні пробіжки, семінари для залучення молоді до спорту тощо. Саме ця організація дала нам змогу вести офіційні діалоги з різними структурами. Ми вже могли звернутися з офіційним запитом, попросити дозвіл на скажімо організовану пробіжку. І нам ішли назустріч.

— Всі ці спортивно-масові заходи теж фінансуються спонсорським коштом?

— Вони практично не фінансуються взагалі. А навіщо? Ми це робимо просто тому що можемо і хочемо. Розумієш, коли ти боєць ММА і за тобою зачиняються двері «клітки» — ти абсолютно вільний. Всі твої проблеми чи життєві обставини стають неважливими. Ти просто робиш те на що здатен. Так само і в інших справах — ми можемо зробити щось красиве і корисне — ми це робимо і отримуємо задоволення.

— А держава вам якимось чином допомагає?

— Допомагає, якщо дотримуватися всіх законодавчих норм. Приміром, вони допомогли нам з проведенням чемпіонату області. Спортсмени які перемогли поїдуть на Чемпіонат України коштом обласного Управління сім’ї, молоді та спорту. Коли у 2016-му році Дмитро Микуця став призером Чемпіонату Європи він отримав винагороду від того ж Управління. Так само як і ми з Ігорем, як тренери.

— І все-таки, спортивний клуб і асоціація приносять заробіток?

— Якщо говорити про клуб, то він сам себе спонсорує. Як я вже казав клуб «Branibor Team» живе за рахунок того що тренує спортсменів. За ці кошти ми ремонтуємо базу і т. д. Що стосується «Асоціації бойових мистецтв Полтавщини» то з нею ми проводимо професійні турніри, які, сподіваюся, перетворяться на професійну лігу. Зараз ми організовуємо можна сказати «обкатку» молодих спортсменів на аматорському та професійному рівні. Бійці збагачують свій «Шердог» (світовий рейтинг ММА) і пізніше можуть виступати у світових промоушнах. Взагалі я не можу сказати, що є великий заробіток. Та й майже увесь він йде на підготовку спортсменів. Є певний відсоток, який отримують тренери, але під час підготовки до турнірів і він частково йде на підготовку спортсменів.

— Ну, принаймні, на бідність чи недостачу коштів ви ніколи не скаржилися.

— Звісно. Знаєш, є така приказка: «Бідний не той у кого мало, а той КОМУ мало». Нам вистачає того що ми заробляємо. У нас не має «пунктику» заробити грошей. Суть в тому щоб розвивати спорт і бути в ньому кращим. Головне повністю віддаватися справі. Гроші це те, що приходить саме по собі.

— Ну якщо через якийсь час на місце очільника обласного спортуправління прийде нова людина, яка не знатиме, що таке ММА, ви не особливо постраждаєте?

— Я ніколи не бачив проблем у якомусь начальстві. Воно працює так як працює. А для того щоб тебе підтримували і працювали з тобою, необхідно проявляти активність. Треба вигадувати проекти, розвивати спорт, добиватися результатів. Тоді з тобою в будь-якому разі будуть рахуватися. Можна спокійно підійти до будь-якого високопосадовця, але для цього необхідно мати «в рукаві» високі результати. Над цим ми зараз працюємо. Ніхто не ставив заробіток за першочергову мету. Він приходить сам собою. Зрозуміло, що спортсмен виступає на кращих професійних турнірах і досягає якихось вершин, він заробить гроші на які житиме так як схоче. Якщо тобі цікаво просто ходити вулицями — ти отримаєш лише вулиці.

«У всіх видів спорту одна суть. Будь-який з них можна зробити видовищним»

— А якщо кращі професійні турніри проходять занадто далеко, то можна створити «Асоціацію бойових мистецтв» і проводити їх вдома. Я правильно розумію?

— Звісно. А навіщо кудись їздити, якщо можна розвинути все це у рідному місті?

— ММА — бойовий і видовищний вид спорту. Як ти вважаєш, чи можливо створити таку структуру як ваша в інших видах, які вважаються менш видовищними?

— У всіх видів спорту одна суть. Людина робить те, що для неї важко, переборює себе і демонструє результат. Спортсмен в будь-якому разі змагається зі своєю слабкістю. Неважливо б’ється він при цьому в октагоні, присідає зі штангою, чи гребе у каное. Будь-який вид спорту можна зробити видовищем. Все залежить від людей, які ним займаються. Тут важливо залучити свою аудиторію. Зрозумійте, не головне заробляти чи не заробляти, бути головним чи ще щось подібне. Ми працюємо на розвиток спорту, Полтави і України. Згадай, як наш Максим Мельник здобув яскраву перемогу на турнірі «М-1 Global». Після бою він підійшов до телекамери і вигукнув «Полтава!». Це бачили глядачі у 150-ти країнах світу. Макс влаштував вечір Полтави. Ось саме заради таких моментів ми й працюємо.