Воротар «Ворскли» U-19: «Коли викликали на збір з основою — не повірив»

Дмитро Різник

Футбольний сезон 2016/2017 став для «Ворскли» U-19 історичним. Вперше в історії юнаки «Ворскли » потрапили до п’ятірки кращих команд. Цей факт не можна назвати досягненням, адже п’ятірка це навіть не медаль, але наразі це найкращий результат полтавських юнаків. Зараз ці хлопці тренуються і грають для того щоб в найближчому майбутньому підсилити головну команду. Сьогодні ми поспілкувалися з основним голкіпером цієї команди Дмитром Різником, який встиг пограти в аматорських чемпіонатах Полтави та області, зіграти один матч за команду «Зоря-Ворскла» і з’їздити на закордонний збір з основною командою «Ворскли».

«Розпочинав як правий захисник»

— Дмитре, ти полтавець, який тренувався з основою «Ворскли». Це явище доволі незвичне. В основній обоймі команди, та й у молодіжних складах місцевих футболістів не так багато. Розкажи, як все починалося? Чому футбол?

— Історія цікава, хоч і типова. У першому класі мій шкільний друг Влад Паламарчук запропонував мені спробувати записатися у футбольну секцію. Я пішов за компанію з ним.

— І тебе одразу поставили на ворота?

— Ні, хоча я тоді мав габаритні розміри (сміється). Я розпочинав взагалі як правий захисник. Ми кілька разів виграли шкільний дитячий турнір «Шкіряний м’яч» і мій вчитель фізкультури відправив мене в ДЮСШ «Ворскла» до тренера Володимира Букатова, який і поставив мене на ворота.

— В дитинстві, дивлячись футбол, ми всі милуємося голами. Дитячими кумирами стають бомбардири, а тебе поставили в рамку. Як ти відреагував коли був маленьким?

— Я не з тих, хто мріяв забивати голи (сміється). Тоді я навіть не розглядав футбол серйозно. Тренер сказав — гратимеш на воротах, значить на воротах. Щоправда я пішов до іншого тренера. Коли я прийшов у його групу, мені було шість років, а всім іншим — сім. Ми росли тренувалися, аж раптом у групі з’явився новий воротар Сергій Дворник. Тоді він був сильнішим ніж я, і я сів на лавку. Тоді я вирішив перейти до Олексія Яковича Вишневецького. Він дав мені більше ігрового часу і тренував мене до самого випуску з ДЮСШ. А далі хвилюючий момент переходу до складу U-19.

— Пам’ятаєш як до тебе прийшли і сказали: «Чувак, ти випускаєшся, але нікуди не йдеш»?

— Так (сміється). Я пам’ятаю цей день. В нас було тренування на полі Полтавського авто-агрегатного заводу. Коли ми виходили з роздягальні мене підкликав Олексій Вишневецький і сказав: «Діма, завтра йдеш на тренування з U-19». Я дуже розхвилювався, чесно, довго не міг повірити.

— А хто ще з твоїх партнерів поповнив склад U-19?

— Нас було двоє. Я і Ярослав Миць.

— Як адаптувалися на новому рівні?

— Нас дуже тепло зустріли. Там не було зазнайок чи людей з «зірковою хворобою». Ми всі швидко стали друзями.

— Юнацький склад «Ворскли» тренує Вадим Мандрієвський. Який він тренер?

— Вадим Левкович це тренер-батько. Він дуже рідко кричить, і завжди намагається все чітко повільно і вдумливо пояснити. Звісно може і гримнути, якщо хтось по-іншому не розуміє (сміється). Але, повторюся, це буває вкрай рідко.

— Хто у «Ворсклі» U-19 душа компанії?

— Однозначно Назар Дядик.

«До ветеранів мене відправив Олег Моргун»

— У чемпіонаті міста та області команда ДЮСШ «Ворскла» чиї ворота ти захищав постійно програвала.

— Так, але ми й не ставили перед собою завдання здобувати результат. Наша команда виступала у Чемпіонаті України серед нашого віку. Аматорські змагання це лише додаткова ігрова практика і нічого більше.

— Пам’ятаю, як ти зіграв за «Зорю-Ворсклу». Тебе покликав Юрій Мармач?

— Ні, туди мене відправив тренер воротарів у «Ворсклі» Олег Моргун. Теж для додаткової ігрової практики. Тоді ветерани виграли з рахунком 1:0. Так що можна вважати, що гра вдалася.

«Коли запросили на збори з основою, подумав що це жарт»

— Розкажи історію як тебе покликали н збори з основою.

— Ой.. Для мене це була велика несподіванка. Я був вдома, дивився телевізор, коли, бац, зателефонував Олег Анатолійович Остапенко і сказав: ти їдеш на збори з першою командою.

— Якою була перша реакція?

— Не повірив (сміється). Подумав, що це якийсь жарт.

— Збори з основою професійної команди. Які вони?

— Якщо одним словом — насичені. Це дуже серйозний рівень, і серйозні навантаження.

«Близькі поставилися до мого вибору з розумінням»

— Дмитре, тобі зараз 18. Це вік коли людина обирає чим їй займатися впродовж всього життя. Коли людина обирає спорт, її постійно намагються відмовити, переконати і т. д, адже вороття назад вже не буде. Як тобі вдається з цим боротися?

— Ти знаєш, навіть не доводиться. Мої друзі і близькі вже давно звикли до того, що я зробив сенсом свого життя футбол і ставляться до цього з розумінням.

«Кумир — Тібо Куртуа»

— Хто на твою думку зараз кращий воротар світу?

— Тібо Куртуа. Мені подобається його манера гри.

— Роналду чи Мессі?

— Не можу відповісти. Обидва — великі футболісти. Ліонель Мессі більше отримав від природи, він талановитий. Успіхи Кріштіану Роналду — результат титанічної роботи над собою.

— Моуріньйо чи Гвардьйола?

— Теж важке запитання. Мені як воротареві більше до душі гра команд Гвардьйоли.

— Чи є в тебе велика спортивна мрія?

— Я не можу назвати себе мрійником. Зараз я мрію про те щоб дебютувати в основі «Ворскли» і провести багато років у цій команді. Про якісь захмарні речі типу Ліги Чемпіонів чи Золотого М’яча я наразі не замислююся.