Марина Полапа: «Готуючись до Кубка Європи випивала по півлітра кави в день»

Марина Полапа

Днями у Ризі відбувся перший в історії Кубок Європи з бодибілдингу в номінації IFBB Fit-model. Це відносно нова номінація, яка лише кілька років тому з’явилася в Україні. Першою чемпіонкою України стала полтавка Марина Полапа. Вона ж поїхала представляти Україну на Кубок Європи і завоювала срібло у номінації Fit-model over 168 см.

Що вам приходить на думку коли ви чуєте слово «бодибілдинг»? У більшості людей виникає асоціація з накачаними м’язами і Арнольдом Шварцнегером. Любителі кіно ще можуть згадати російського псевдо-культуриста і актора Олександра Куріцина (Невського) та його фрази «вот так вот» і «абсолютлі» що стали мемами. Коли ж йдеться про жінок-бодибілдерок, то в уяві пересічного громадянина взагалі виникають неприємні картини з перекачаними дамами.

Але поняття бодибілдингу значно ширше і об’ємніше. Це слово з англійської буквально перекладається як будівництво тіла. А тіло складається не лише з м’язів. Номінації бодибілдингу фітнес-бікіні та фітнес-модель це ті де цінуються пропорції спортивна фігура, а не сила і об’єм м’язів, і тримати їх нічим не легше, аніж нарощувати м’язи. Про це та про багато іншого нам сьогодні розповіли Марина Полапа і її тренер Лернік Матосян.

Ж.: Марино, так сталося, що Ваш вид спорту обріс великим шаром стереотипів. Ви завоювали «срібло» на Кубку Європи з бодибілдингу в номінації фітнес-модель. Скажеш людині «жінка-бодибілдер» — в неї виникнуть одні асоціації, скажеш «фітнес-модель» — зовсім інші. Коли Вас запитують чим Ви займаєтеся, що Ви зазвичай відповідаєте — Ви бодибілдер чи фітнес-модель?

М. П.: Ну, це дивлячись хто запитує. Звісно, якщо людина не розуміється на цьому спорті і, грубо кажучи, «не в темі», я кажу, що я фітнес-модель. Так і співрозмовнику зрозуміліше, і не виникає зайвих асоціацій.

Ж.: Ви ж займаєтеся в залі відносно недавно. Якщо я не помиляюся — п’ять років...

М. П.: Саме так. Коли починала мені було 23 роки.

Ж.: А що Вас до цього підштовхнуло? Ну, знаєте як люди починають ходити в зал — або бачать якогось бодибілдера, надихаються і хочуть бути на нього схожим, або за компанію з друзями, або їх просто щось не влаштовує в собі. А що було у Вашому випадку?

М. П.: Я взагалі про спорт навіть не мріяла. Я просто прийшла влаштовуватися на роботу у фітнес-клуб адміністратором. А вже потім, коли мене познайомили з цим детальніше, я захотіла займатися. До мене підійшов Лернік Матосян і сказав «Хочеш займатися? — Давай!». Мені показали інших дівчат, яких тренував Лернік Григорович і ті результати, яких вони досягали. Ну а якій дівчині не захочеться мати гарне тіло? Я тут же погодилася.

Ж.: Лерніку Григоровичу, а Ви всіх співробітників залучаєте до занять бодибілдингом?

Л. М.: Будь-який досвідчений тренер завжди може розпізнати майбутнього чемпіона. Для цього потрібне професійне око. Можна просто пройти по вулиці і побачити дитину, яка може стати чемпіоном світу. Тут теж так сталося — Марина прийшла, я побачив у ній певні переваги, пропорції і т. д. Це було в той період, коли у бодибілдингу тільки почала приживатися номінація фітнес-бікіні, тож я не гаючи часу запропонував Марині спробувати себе. Я показав їй спортсменок, які тренувалися до неї і вона, що називається, загорілася.

Ж.: Марино, зараз пам’ятаєте хто конкретно Вас надихнув? Кого Вам показав Лернік Григорович і Ви захопилися?

М. П.: Звісно пам’ятаю. Він показав Марину Давидову — тогочасну чемпіонку України з фітнес-бікіні. Вона була просто ідеальною. Мала ідеальне тіло, сама по собі гарна дівчина. Якщо чесно, я навіть подумала, що це не українка.

Ж.: Якщо я правильно розумію, Ви до того як з’явився розділ фітнес-модель, виступали у фітнес-бікіні.

М. П.: Так, виступала.

Ж.: У фітнес-бікіні, не такі жорсткі вимоги до м’язів, але все ж там виступають більш менш рельєфні спортсменки. У розділі фітнес-модель навпаки рельєфу практично не видно, головне — підтягнутість і пропорції. Більшість людей прагне наростити м’язи, а Вам виходить, навпаки доводилося від них позбуватися. Як проходив цей процес і наскільки важким він був?

М. П.: З одного боку, мені якоюсь мірою пощастило. У мене тонкі і довгі м’язові волокна, і тому я дуже важко набирала м’язову масу. Тому я не встигла багато набрати, щоб потім багато скидати. Але все-таки перехід з фітнес-бікіні на фітнес-модел був жорстким.

Л. М.: Секрети, як це робиться ми розповідати не будемо, адже це потім можуть прочитати наші конкуренти (посміхається).

Ж.: Ну а була якась ситуація, яка б яскраво проілюструвала всю «жесть» цього перехідного періоду?

М. П.: Скажу одне — вдома я тільки спала і готувала їжу. Увесь інший час проводила в залі.

«Тренувалася тричі на день, шість днів на тиждень»

Ж.: Марино, в одному зі своїх інтерв’ю Ви говорили, що під час підготовки до змагань тренуєтеся тричі на день. Що це за тренування і який їх графік?

М. П.: Перше тренування — о шостій ранку. Це кардіотренування, яке треба робити натщесерце. Друге тренування — силове, і його я проводжу вже в залі ближче до обіду. Третє тренування, вечірнє — силове+кардіо, теж у залі.

Ж.: І скільки днів на тиждень це триває?

М. П.: Шість. В неділю один вихідний.

Ж.: В сюжеті одного з каналів, присвяченого Вам можна було побачити як Ви стоїте біля плити на степпері і готуєте їжу. Часто Вас можна побачити вдома в такому вигляді?

М. П.: Під час підготовки до змагань, так, доволі часто.

Ж.: Це Ваш звичний графік тренувань під час підготовки до змагань національного рівня. А що конкретно додалося, коли Ви готувалися безпосередньо до Кубка Європи?

М. П.: Додала вправ на силових тренуваннях і значно скоротила прийоми їжі.

Ж.: Назвіть три продукти від яких Вам довелося категорично відмовитися, і навпаки три таких, які необхідно було регулярно вживати.

М. П.: Відмовилась від молочної продукції, солодкого та солі. Їла тільки прісні страви. А додала до раціону — білу рибу, яйця, броколі і дуже багато кави. Кава це взагалі продукт, без якого не обходиться жоден спортсмен.

Ж: Кава? Цікаво. І скільки кави Ви випивали щодня?

М. П. Чотири чашки. Це близько 0,5 літра на день.

Л. М.: Я можу пояснити. Коли людина сидить на жорсткій дієті у неї знижується тиск і втрачаються сили. Для того щоб це відновлювати потрібні або природні енергетики, або ті таблетовані засоби, які прийнято називати спортивним харчуванням. Але щоб не вантажити організм добавками, можна знайти альтернативу у каві. Це натуральний продукт, кий дає багато енергії тримає в організмі збалансований тиск.

Ж.: В одному зі своїх інтерв’ю Ви розповідали, що в принципі звикли знаходити час для всього — і для тренувань, і для роботи, і для особистого життя. Виходить, у вас всі дня наперед розписані?

М. П.: Так, похвилинно. Будь-який свій крок треба продумувати за два-три дня наперед і вписувати в розпорядок.

Ж: Задам риторичне запитання, а воно того варте?

М. П.: Коли тобі надягають медаль, ти розумієш, що однозначно варте.

Ж: Що відчуває спортсмен, якому надягають медаль зрозуміти можна, а що потім? Медаль одягнули, пораділи, відсвяткували, зняли і повісили на видне місце. Що далі?

М. П.: Далі підготовка до нових змагань.

Ж: Тобто недавня перемога тут же відходить в історію?

М. П.: Ні в якому разі. Жодна перемога нікуди не відходить. Я прекрасно пам’ятаю і свою першу медаль, і другу, і кожну наступну. Ці емоції завжди залишаються всередині і дають поштовх до нових звершень.

«На вулицях вже почали впізнавати»

Ж.: Ви вже маєте міжнародне визнання. У Вас з’явилися фанати? Є люди для яких Ви — мотиватор?

М. П.: Всі, спортсмени, які тренуються у нас в залі слідкують за життям клубу і за результатами, тож в коридорах вітають частенько. Та й на вулицях вже почали впізнавати, підходять, вітають.

Л. М.: Щойно приходила дівчинка влаштовуватися на роботу в клуб, ій 17 років. Я в неї запитую, мовляв, ти когось знаєш з нашого залу. Вона відповіла, що знає Марину, і все про неї читає. Ось і відповідь на ваше запитання.

Ж.: Навіщо Вам те чим Ви займаєтесь. Заради чого все це?

М. П.: Тренуюся заради свого здоров’я і краси. Це зрештою продовжує людський вік. Змагаюся.. напевно заради перемоги. Якщо моя повсякдення форма дозволяє позмагатися за трофей, то чому б цього не зробити.

Л. М.: Розумієте, коли спортсмен перемагає на міжнародних змаганнях він проходить певний обряд. Піднімають прапор України, лунає гімн, спортсмен сходить на п’єдестал. Все це викликає незабутні емоції як у нього самого, так і у тренера — просто мурашки по тілу. От заради цих мурашок ми це і працюємо.

Лернік Матосян, Марина Полапа і генеральний секретар Федерації бодибілдингу України Ірина Делієва

«Затрати на участь у Кубку Європи — близько 100 000 грн»

Ж.: У розділі фітнес-модель дівчата дефілюють в купальниках, вечірніх сукнях, з макіяжем
Наскільки затратними є подібні змагання?

Л. М.: Давайте порахуємо — приблизно півроку підготовки, плаття, макіяж, зачіска, дорога... на все це разом ми витратили близько 100 000 грн. Це так звана програма-мінімум. По грошам ми отримали «нуль», але отримали величезне задоволення. Ті самі «мурахи» про які я говорив. У нас десь є фотографія, де ми вийшли з літака і здіймаємо догори цей кубок. Ми не заробили грошей, але заробили ось це. Були й інші емоції. Під час змагань я бачив, що вона має бути переможницею, коли її оголосили другою в мене наче землю з-під ніг вирвали.

Ж.: Ну і наостанок, Марино, кілька запитань від Пруста-Познера*

М. П.: Давайте спробуємо.

Ж.: Яку рису ви найбільше не любите в собі?

М. П.: Лінощі.

Ж.: Яку ваду Ви легше за все пробачаєте іншим?

М. П.: Коли людина спізнюється. Непунктуальність.

Ж.: Хто Ваш улюблений літературний герой?

М. П.: Воланд з «Майстра і Маргарити»

Ж.: Що для Вас справжнє щастя?

М. П.: Коли на все вистачає часу, і все навколо на перебуває на своїх місцях

Ж.: А справжнє горе?

М. П.: Коли йде з життя близька людина.

Ж.: Якби у Вас була можливість поспілкуватися з будь-якою людиною, яка коли-небудь існувала, хто б це був?

М. П.: Хмм.. навіть не знаю.

Ж.: Лерніку Григоровичу, а Ви?

М. П.: У мене є відповідь. Я в дуже ранньому віці втратив свого батька. Всі ці речі — відчуття того, що я працюю для своєї країни, для дітей, для спортсменів, для майбутнього, все це я міг би отримати від нього від його виховання. Я хотів би хоч хвилинку побути з ним, щоб сказати «Тату, я всього добився, і продовжую це робити».

Ж.: А як Ви вважаєте, спортсмен здатен змінити світ?

Л. М.: Глобально змінити світ неможливо, але якийсь шматочок навколо себе — безумовно так. У світі дуже багато зла. Але подивіться, хто надовго залишається у нашому спорті — освічені, організовані, сильні і просто хороші люди. Якщо таких буде якомога більше — світ навколо стане світлішим.

Ж.: Марино, останнє запитання від Пруста. Не знаю, чи Ви віруюча людина, але уявіть, що Бог все-таки існує. Ваше життя закінчилося і ви стоїте перед ним. Що Ви йому скажете?

М. П.: Подякую за те, що мала можливість жити таким яскравим життям.

*В кінці XIX століття в англійських салонах були модними анкети під назвою «Альбом для запису думок, почуттів і т. д.». Кілька разів таку анкету заповнював Марсель Пруст і його відповіді виявилися настільки оригінальними, що одна з заповнених ним анкет увійшла в історію як «Опитувальник Марселя Пруста». В інтерв’ю запитання з цього опитувальника постійно використовує метр пострадянської журналістики Володимир Познер.