Голова федерації греко-римської боротьби Полтавщини: «Боротьба може бути бізнесом, але це не шоу»

Рустам Азізов

Після Олімпійських Ігор-2016 у Ріо-де-Жанейро Україна отримала ще одну спортивну медіа-персону, яка яка стала впізнаваною в широких масах і відповідно може пропагувати і рекламувати свій вид спорту і залучати до нього молоде покоління. Йдеться звісно ж про Жана Беленюка. Проте не зважаючи на те, що цей олімпійський вид спорту отримав в Україні потужного апологета, його рівень у регіонах і зокрема на Полтавщині досі залишає бажати кращого. Варто лише поглянути на напіврозвалене приміщення у якому тренуються вихованці найстарішої у Полтаві школи боротьби «Авангард», як стає зрозуміло, що з боротьбою у Полтаві не все так добре. На наші запитання стосовно того чому все так, і як це можна змінити відповів голова Федерації греко-римської боротьби Полтавської області Рустам Азізов.

— Рустаме, греко-римська боротьба в Україні і зокрема на Полтавщині викликає двоякі відчуття. З одного боку поглянеш на нашу школу «Авангард» де тренуються діти і плакати хочеться, з іншого — після Олімпійських Ігор-2016 завдяки Жану Беленюку, цей вид спорту почав все більше проникати в маси і ставати популярнішим, що викликає певний оптимізм. То греко-римська боротьба це пацієнт, який скоріше живий аніж мертвий чи навпаки?

— Пацієнт скоріше живий. Точніше я б сказав, він ожив і починає набиратися син. У нас на Полтавщині є троє спортсменів, які входять до національної збірної України. Це — Дмитро Пишков, Євген Савета та Максим Лю. У Полтаві є кілька перспективних юнаків, які показують гідні результати. Зокрема Георгій Євтушенко, Максим Федоренко. Останнього я взагалі вважаю героєм. В нього була травмована гомілка і він півроку лікувався. При цьому чотири місяці він проходив з гіпсом. Одразу після цього хлопчина поїхав на Чемпіонат України і став там другим. Не буду приховувати, оживила цей спорт на Полтавщині в основному одна людина — Олег Юрійович Сазонов. Саме він дав нам певний поштовх. Завдяки йому за Полтавщину виступає призер Європейських Ігор Дмитро Пишков. Він же влаштував турне Полтавщиною для Жана Беленюка. Ви ж бачили як горіли очі у дітей, коли вони спілкувалися зі срібним призером Олімпіади.

— Скільки ви вже очолюєте федерацію?

— Четвертий рік.

— Навіщо це вам потрібно? Ви ж працюєте у федерації на громадських засадах. У вас є своя робота і тут додаткове навантаження.

— Я б не став називати це навантаженням. Скажу вам чесно, я отримую від цієї роботи величезне задоволення. Я радію, коли дивлюся як наші діти виборюють медалі, радію коли вони на очах прогресують. Можливо це тому, що мої два сини теж займаються боротьбою.

— Отже ви понад три роки відповідаєте за греко-римську боротьбу в області. Назвіть три головні здобутки вашої команди за цей час.

— По-перше — за цей час ми виховали призера Чемпіонату України Максима Федоренка. Це вже немало. По-друге — нам все-таки вдалося зробити наш вид спорту популярнішим. Ще кілька років тому у Полтаві ніхто не знав про греко-римську боротьбу. Я пам’ятаю, що колись читав на одному з полтавських сайтів новину, де кременчужанин став призером змагань з «греко-католицької боротьби». Зараз таких «фейлів» вже немає. Плюс наша федерація офіційно обласного відділення НОКу. І що найголовніше, завдяки допомозі міської влади, ми відкрили три додаткових безкоштовних зали. Не буду приховувати допоміг у цьому особисто Олександр Мамай. Відкрилися борцівські зали у 27-й, восьмій та 21-й школах. В цих секціях діти займаються безкоштовно.

— Чи збільшився потік бажаючих займатися боротьбою після ОІ-2016, де «засяяв» Жан Беленюк?

— Звісно цікавість до боротьби зросла. Більше того на цей спорт звернули увагу матусі маленьких спортсменів. Раніше на змаганнях можна було побачити переважно чоловіків. Зараз же підключилися і матусі, вболівають, приводять дітей в секції, залучають до спорту.

Праворуч Олег Сазонов, в центрі - Жан Беленюк

«Робити на дитячих змаганнях шоу — неправильно»

— Масовість, розвиток дитячого спорту, соціальна користь це все безперечно потрібно. Але ж спорт це в першу чергу видовище. Навіть коли до Полтави приїжджав срібний призер Олімпіади, на його майстер-клас прийшли лише діти, батьки і журналісти. На змаганнях, які проводяться у Полтаві сторонніх глядачів взагалі не знайдеш. Чому так відбувається і як ви збираєтеся це виправити?

— У нас єдиноборства ще не настільки популярна, щоб збирати зали. У нас чомусь увага зосереджена на футболі. Завдяки братам Кличкам ще з’явився бокс. Популяризація боротьби лише починається, адже з’явилися такі спортсмени як Беленюк, брати Пишкови, Дмитро Тимченко та ін.

— Спортсмени є, а глядачів немає. У Полтаві проходять змагання з боротьби, тхеквондо, карате, кікбоксингу і т. п. Це динамічні видовищні єдиноборства, проте турніри зазвичай проходять «в сімейному колі».

— Наша федерація наразі не така багата, щоб проводити якісні рекламні кампанії до змагань. До того ж наша головна мета і є масовість і пропаганда спорту і здорового способу життя. Ми забираємо дітей з вулиці і це головне. Якщо хтось з цих хлопчаків виросте в чемпіона, що ж чудово. Якщо ні — він буде сильним і здоровим чоловіком.

— За такого підходу часто доводиться спостерігати картину коли талановита дитина, яка займається спортом виростає і з різних причин просто полишає цю справу. Так відбувається у всіх видах спорту, і на цьому «порозі» зупинялося багато талантів. Чи не здається вам, що допоки виховання чемпіонів не перестане бути справою випадку, і не з’явиться чітка структурна система, яка вестиме спортсмена з дитячого віку до дорослого спорту, то стан боротьби не зміниться, нею і надалі опікуватимуться невеликі групи ентузіастів, а на змагання ходитимуть лише родичі спортсменів, а коштів завжди бракуватиме?

— На жаль в таких випадках мотиватором стають матеріальні блага, а точніше їх відсутність. Ви приміром бачили в якому жахливому стані наш зал? А діти теж це бачать. Поки не буде належної мотивації, картина дійсно не зміниться. Спортсмени будуть виступати за чужі клуби, а більшість дітей залишати спорт.

— А як створити цю мотивацію? Боротьба це видовищний вид спорту. Чому в Полтаві не має борцівських організацій, які б намагалися самі себе забезпечувати, заробляти кошти, влаштовувати шоу і продавати на них квитки і т. д.?

— Наразі я не бачу сенсу робити платні заняття. Ми працюємо у комунальних закладах, де тренери не мають права брати кошти.

— Що значить, не мають права? Вони ж орендують ці зали?

— Так, але ми орендуємо їх за символічну плату.

— Тобто можна орендувати дорожче і все ж намагатися заробляти?

— В принципі можна. У нас якось була асамблея обласного відділення НОКу у Полтавській області і там підняли питання про те щоб створити комерційні спортивні клуби. Це світова практика і в ідеалі це має збагатити спорт. Уявімо, що ми зараз створили в Полтаві клуб з греко-римської боротьби. Повірте, якщо я запропоную тренерам брати з батьків хоча б по 200 гривень на місяць за тренування дітей — масовість боротьби впаде. Чемпіони ж не народжуються у крутих платних залах. Якщо до тренера на платній основі прийде шестеро дітей, то на безплатній п’ятдесят. З них тренеру легше відбирати. Не кожна родина може собі дозволити платити за спортивне захоплення дитини. Багато хто просто відмовиться.

— Ну ви ж розумієте, що допоки у спорті не буде хоча б часткової комерціалізації, він завжди буде в такому стані як зараз?

— Ну ось у Полтаві вже є такий досвід в легкій атлетиці. Є такий ентузіаст Максим Кривенко, який разом з однодумцями створив клуб «Running Club». Вони запросили кваліфікованих тренерів і зараз взялися на власному прикладі довести всім, що подібні проекти це не щось неможливе.

— Так, і вони навіть з бігу примудряються зробити грандіозні, масові шоу.

— Ви правильно говорите — шоу. А в нас немає шоу, в нас змагання. Особливо якщо йдеться про дітей. Коли на килим виходять дорослі борці це якоюсь мірою можна назвати шоу, але коли приміром дити на падає і розбиває собі носа на килимі — хіба це видовище?

— А коли хлопець робить гарний амплітудний кидок?

— Це плюс тренеру.

— Тобто, якщо я правильно розумію, найближчим часом борцівських шоу у Полтаві не буде?

— Будуть гарні, видовищні змагання. Я не хотів би називати це словом «шоу». Видовищність і красу греко-римської боротьби полтавці точно побачать. Ви знаєте, я колись спілкувався з Олегом Сазоновим і він сказав «я дав вам поштовх і тепер ви котитеся самі. При тому не скочуєтеся, а котитеся вгору». Почути такі слова від Заслуженого тренера України було дуже приємно.

— У Полтаві буде клуб з греко-римської боротьби який годуватиме себе сам?

— У мене є така мета. Можливо навіть не доведеться довго чекати. Є певні напрацювання, які я поки що не розкриватиму.

«Переможців не судять»

— Коли у грудні проходив дитячий турнір присвячений новорічним святам, мої колеги з одного з полтавських видань запитали у вас про мету змагань. Ви відповіли наступне: «Мета такого турніру єдина — патріотичне виховання молоді в спортивній атмосфері олімпійського руху». На ваш погляд що таке патріотичне виховання і яким чином у цьому допомагають дитячі турніри? Як можна навчити людину любити країну і ще й спеціально проводити турніри для цієї мети?

— Звісно змусити дитину любити свою Батьківщину неможливо, а от прищепити таку любов можна. Це відбувається саме собою. Можливо я тоді в коментарі невірно висловився. Звісно проводити турнір спеціально задля патріотизму ніхто не став би. Але коли дитина, сама без примусу, бере з собою на змагання в інше місто полтавський прапор і, вигравши поєдинок, потім ним розмахує чи це не патріотичне виховання? Або коли 9-річний хлопчик дивиться Олімпіаду, вболіває за Жана Беленюка, а після фінального поєдинку, коли російський прапор піднімається вище за український, ця дитина просто ридає. Ось це і є патріотичне виховання через спорт. Мушу сказати, що багато колишніх борців зараз захищають Україну в зоні АТО.

— Ви часто говорите про те, що спорт поза політикою. Але зараз, спорт в регіонах залежить від державного і місцевого бюджету, і відповідно від органів влади. Чи може в таких умовах спорт бути поза політикою?

— Звісно може, і завжди був.

— Ну як же? Всі державні службовці представляють якісь політичні сили.

— Ну ми намагаємося не вплутувати політику в спорт. Я сам представляю Радикальну партію Олега Ляшка, вищезгаданий Олег Сазонов з «Опозиційного блоку». Проте це не заважає нам робити спільну справу і розвивати наш вид спорту. Якщо до мене прийдуть представники якоїсь партії і запропонують провести змагання і попіаритися на цьому, скажу чесно, я тричі подумаю.

— Цитую вас далі. Журналісти запитали вас, чи є місце у греко-римській боротьбі «брудній грі». Ви відповіли наступне: «Як правило, в боротьбі такого немає. У великому спорті бувають моменти «брудної» боротьби, але хороший тренер цього не допустить». У зв’язку з цим виникає запитання — суддівство у фінальному поєдинку Жана Беленюка на Олімпійських Іграх це не «брудна боротьба»?

— Знаєте, напевно у великому спорті все-таки є часточка політики. Я не беруся оцінювати виступ Жана на Іграх, але коли у фіналі під російським прапором бореться спортсмен з грузинським прізвищем, а суддя сутички грузин... ну ви розумієте. Що можу сказати точно — було дуже образливо.

— Люди по-різному сприймають подібний «патріотизм» суддів. Деякі люди серйозно говорять, що коли засуджують українців це погано, а от коли судді тягнуть наших спортсменів, то це цілком собі нормально. А як вважаєте ви? Якби Жан Беленюк помінялися зі своїм суперником місцями, вам було б досадно, чи емоції радості переважили б?

— Важко сказати. Мабуть я б все-таки радів за нашого спортсмена. Просто тому що він наш. Завдяки йому піднімається наш прапор, лунає наш гімн. Однозначно, я відчував би радість, не зважаючи на жодні нюанси.

— Ну і наостанок кілька запитань від Пруста-Познера*

— Цікаво, давайте спробуємо.

— Яку рису ви найбільше цінуєте у чоловікові?

— Порядність.

— А в жінці?

— Вірність.

— Який порок ви можете легко пробачити?

— Будь-який. Не має ідеальних людей. Пробачив би навіть зраду, просто більше б не мав з цією людиною жодних справ крім звичайного спілкування.

— Хто ваш улюблений літературний персонаж?

— Робінзон Крузо.

— Якби у вас була можливість поспілкуватися з однією людиною з усіх, які будь-коли існували, хто б це був?

— Хмм... напевно мій батько. Я не бачив його вже років з тридцять. Я б поставив йому кілька запитань, розповів про себе...

— Опинившись перед Богом, що ви йому скажете?

— Ось він я!

*В кінці XIX століття в англійських салонах були модними анкети під назвою «Альбом для запису думок, почуттів і т. д.». Кілька разів таку анкету заповнював Марсель Пруст і його відповіді виявилися настільки оригінальними, що одна з заповнених ним анкет увійшла в історію як «Опитувальник Марселя Пруста». В інтерв’ю запитання з цього опитувальника постійно використовує метр пострадянської журналістики Володимир Познер.