Валентин Горбаньов: «Чемпіонат Полтави з футболу став розмінною монетою при розподілі місць у чемпіонаті області»

Валентин Горбаньов

Валентин Горбаньов | Фото: Владислав Власенко

Ексклюзивне інтерв’ю з президентом і тренером ФК «Атака-Автотранс»

Сьогодні стартує Чемпіонат Полтави з футболу серед аматорських команд міста. Напередодні турніру ми поспілкувалися з очільником постійного учасника і претендента на чемпіонство «Атаки-Автотранс» Валентином Горбаньовим. У Чемпіонаті Полтави «Атака-Автотранс» кілька сезонів поспіль зупинялася за крок до чемпіонства. Валентин Вікторович розповів нам про те, чого не вистачає «Атаці» щоб виграти першість міста, чому він не потискає руку президенту «Сан Сіті» і яка користь від його команди для мешканців Полтави.

— Валентине Вікторовичу, футболістів з аматорських чемпіонатів Полтави та області можна умовно розділити на три категорії — професіонали-невдахи, колишні професіонали і просто хлопці «з двору». Як у футболісти-аматори потрапили Ви?

— В кінці 80-х я закінчив ДЮСШ «Колос» з футболу. З моєї вікової групи (1971 р. н.), професійну кар’єру у команді майстрів продовжили Геннадій Стріляний і Олександр Волошко. До великого спорту тоді було двояке ставлення. Мені, наприклад, батьки сказали, що краще втупити до інституту, аніж пов’язувати своє життя зі спортом. Мій батько був військовим, брат працював у КГБ, мені й сказали, мовляв, продовжуй сімейні традиції. Я вступив до Полтавського вищого військового командного училища зв’язку (пізніше — Полтавський військовий інститут зв’язку). І ви знаєте, я вдячний долі, що там навчався. Окрім якісної військової та цивільної освіти. У нас там була дуже сильна футбольна команда — «Імпульс», яку очолював, тепер вже покійний, Анатолій Кривий. Ми тоді стали другими в Чемпіонаті Полтави. До речі в училищі я навчався в одному взводі і грав в одній команді з Сергієм Нагорняком — футболістом «Ворскли», «Дніпра», «Шахтаря» та збірної України. Людина стала професійним спортсменом, але при цьому теж закінчила військове училище.

— Чи були такі моменти, що Ви пошкодували про те, що послухали батьків і проміняли великий спорт на військове училище?

— Звісно, людині властиві подібні сумніви, але якогось гострого розчарування не виникало. Не варто шкодувати про те, що було. Бажання відмотати час назад і щось зробити по-іншому не виникає і не виникало.

— Коли Ви грали на аматорському рівні, мали надію все ж вирватися у великий футбол? Такі приклади є. Той же Володимир Чеснаков свого часу грав за ФК «Глобине».

— Ви знаєте, ні. Як закінчив ДЮСШ — одні пішли у професіонали, інші — ні. Крапка. Значить так треба. Не вийшло з грою в футбол, зате доля звела з «Атакою».

— А як Вас доля звела з «Атакою»?

— «Атака» була сільською командою і базувалася у Гожулах. Там був потужний колгосп, тож була фінансова підтримка і команда була успішною. Потім це все, так би мовити, заглухло, а в кінці нульових хлопці зібралися і відродили команду.

— Хто був серед тих, хто збирав «Атаку» докупи?

— З тих, кого можна побачити зараз в Чемпіонаті Полтави — Михайло Прядко, Дмитро Черняк, Руслан Голованьов та ін. Ми тоді п’ять років поспіль були чемпіонами Полтавського району.

— А як так сталося, що ви перебралися в Чемпіонат Полтави? Чому не на область?

— Щоб Ви розуміли, що таке Чемпіонат області, я Вам скажу, що якщо є людина мільярдер і вона заявить команду на обласну першість, то швидко стане мільйонером (сміється). Цей турнір, принаймні у Полтавській області, здатен вичавити всі соки. Щоб брати участь у ЧО треба вкладати серйозні гроші, і вони не мають бути останніми в кишені.

— А Чемпіонат Полтави це не те саме, тільки з меншими цифрами?

— Ні. Чемпіонат Полтави це турнір футболістів-ентузіастів. Чемпіонат Полтави це ярмарок талантів для обласного футболу. Якщо людина проявляє себе в чемпіонаті Полтави, її поміть серйозний клуб з Чемпіонату області і запросить до своїх лав. А там футболіст вже зможе не лише грати, а й заробляти гроші.

— Скільки коштів витрачає «Атака-Автотранс» за сезон?

— На саму лише форму минулого року пішло 60 тисяч гривень. Також регулярно купуємо м’ячі і т. д. Варто подякувати нашому спонсору — директору компанії «Автотранс» Сергію Михайлику — він регулярно виділяє кошти на проїзд, преміальні і т. п. На мій погляд, у нас зараз створено ідеальні умови для чемпіонату міста.

— Якого розміру преміальні у футболістів «Атаки-Автотранс»?

— 100 гривень.

— За перемогу?

— Не завжди. Ви ж розумієте, що бувають різні нічиї, і різні поразки.

«Тренер міської команди перш за все — менеджер»

— Валентине Вікторовичу, у протоколах та інших офіційних даних ви фігуруєте і як президент «Атаки-Автотранс», і як її менеджер. Що входить у Ваші безпосередні обов’язки. Ви проводите тренувальний процес, чи Ви просто менеджер, завдання якого «зібрати і організувати»?

— В аматорському футболі взагалі тренер це, перш за все, менеджер. Наскільки мені відомо, повноцінний налагоджений тренувальний процес в області зараз лише в ФК «Рокита», під вивіскою якого грає колишній СК «Полтава». Там футболістам забороняють грати в Чемпіонаті Полтави. Для мене це нонсенс.

— Тобто, на Вашу думку, в Чемпіонаті Полтави вибудовувати тренувальний процес не реально і не потрібно?

— Це було б реально, якби футболісти, грали виключно в одному турнірі. А так уявіть, хлопці серед тижня грають в Чемпіонаті Полтаві, на вихідних, за різні команди у Чемпіонаті області, а хтось може й у районних турнірах. Ну який тут тренувальний процес?

— А як тоді вдається налагодити взаємодію на полі? Футболісти з різних команд ЧО грають разом лише в матчах чемпіонату міста?

— Якщо говорити про нашу команду, то вона вже награна роками, тому таких проблем не виникало. Щоправда, в цьому році буде експериментальний склад. Адже у нас є футболісти, які виступають за «Рокиту», яка заборонила своїм гравцям виступати за інші команди. Так від нас раптово пішли п’ятеро футболістів. Саме тому ми не змогли брати участь у Весняному Кубку Полтави, просто не змогли зібрати команду. Минулий рік показав, що Чемпіонат Полтави став маріонеткою, розмінною монетою у розподілі місць в чемпіонаті області.

— Ви дорослий, жонатий чоловік з пристойною роботою. Навіщо Вам «Атака-Автотранс»? Яка Ваша особиста мотивація?

— Розумієте, якщо ти вже об’єднав людей навколо себе, то це накладає певну відповідальність. Звісно, іноді через це трапляються непорозуміння в родині, адже змушений приділяти рідним менше уваги, ніж міг би. Але ці хлопці, це теж своєрідна сім’я. Я не отримую від команди жодного зиску, і наші спонсори теж. Хтось скаже, що це гроші на вітер, але ні, це гроші на благо.

— Спорт має виконувати в суспільстві певну соціальну функцію. Приміром, професійні клуби будують ДЮСШ, пропагують футбол і т. д. Яка користь від «Атаки-Автотранс»?

— Задоволення для вболівальників. Ми не дарма їмо хліб «Автотрансу» (сміється). Я впевнений, що якщо Ви зустрінете постійного глядача Чемпіонату Полтави, він Вам скаже, що ходить конкретно на наші матчі. Вони жартома чи напівжартома кажуть, що якщо стоятиме вибір піти на стадіон на матч «Ворскли» і прийти на гру «Атаки», вони підуть до нас, адже їм подобається гра команди. Це не сарказм, і не жарт. Це кажуть конкретні люди, яким ми даруємо видовище.

«Я впевнений, що «Олімпія» і «Динамо» змовилися щоб нас ослабити»

— Останні три сезони «Атака-Автотранс» бореться за чемпіонство, але так жодного разу його не отримала. То ви з розгромом програєте головному конкуренту, то починаєте втрачати очки з аутсайдерами, а минулого року теж поступилися у вирішальних матчах. Що постійно трапляється з командою в кінці чемпіонату?

— Бувають нещасні випадки. Є ігри, коли воротар провалює матч, і з десяти ударів всі десять стають голами. Трапляється різне. А от минулого року ми програли через махінації та підкупні ігри.

— Я пам’ятаю, після того як Ви поступилися решетилівському «Динамо», ви у післяматчевому коментарі на запитання про причини поразки відповіли: «ще не вигадали ліків проти підлості. Коли вигадають — будемо перегравати Решетилівку». Тоді Ви не пояснили, що мали на увазі. Що це було?

— Зараз розповім. У складі «Атаки» було троє футболістів, які в чемпіонаті області виступають за «Олімпію» з Савинців. Це Олександр Пономаренко, Сергій Гриценко і Олексій Гулович. Вони приїхали на матч, почали розминатися. Як кажуть ніщо не передвіщало біди. Раптом їм зателефонувала президент «Олімпії» Тетяна Ситник і сказала, що їм заборонено грати з «Динамо» інакше їх виженуть з команди. Ця жінка особисто перевіряла їх відсутність на полі. І це у матчі де вирішувалася доля «золота».

video.png

— Ви вважаєте, що президенти «Олімпії» і «Динамо» змовилися щоб ослабити «Атаку-Автотранс»?

— Я в цьому впевнений. Тим більше через кілька днів в Чемпіонаті Полтавщини ці команди грали між собою і «Олімпія», яка боролася за чемпіонство, перемогла. Цікавий збіг, еге ж? Це простий бартер.

— Наскільки мені відомо, у Вас був жорсткий діалог з тренером «Динамо» Олегом Калюжним?

— Коротка розмова була, але це все марно. З ним було ні про що говорити. Він навіть нічого мені не відповів, просто промовчав. Зрозумійте правильно, «Динамо» хороша команда і всі її футболісти порядні люди. Я їх всіх поважаю. Але от з менеджерами решетилівцям не пощастило.

— Зараз команда, яка минулого року була решетилівським «Динамо» стала полтавським «Легіоном» і знову боротиметься з «Атакою» за чемпіонство.

— Так, і я вже готовий до того що у матчах проти «Легіона» в мене знову заберуть ключових футболістів.

— Крім решетилівського «Динамо» у Вас були якісь незрозумілі контри з «Сан Сіті». Одного разу Ви після матчу не потиснули руку своєму опоненту Олександру Барило. Як так?

— Знову ж таки, у «Сан Сіті» чудові футболісти і я їх поважаю, а от менеджмент такий собі.

— А що не так з менеджментом?

— Президент команди не має морального права судити матчі турніру в якому його команда бере участь. Людина на бровці дозволяє собі хаяти своїх колег по цеху, а після гри знову стає для них «своїм». До того ж у нас був невеличкий нефутбольний конфлікт, але я пропонував йому вибачитися і це б нас одразу примирило. Він не захотів, хоча на мою думку, мав. Значить його для мене не існує.

— Тобто Ви і надалі не подаватимете руки своєму опоненту?

— Максиму Плужнику я потисну руку, Барилу — ні.

— Від вас пішли 80% основного складу, тренувального процесу в «Атаці-Автотранс» не існує. Як футболісти зможуть взаємодіяти між собою?

— Сподіваюся, під час матчів хлопці й навчаться.

— Невеличкий бліц. Я називаю Вам ім’я та прізвище людини, а Ви охарактеризуєте її одним словом.

— Добре.

— Юрій Мармач.

— Хитрий.

— Олег Калюжний.

— Дволикий.

— Олексій Біліченко.

— Кращий арбітр.

— Михайло Прядко.

— Лідер.

— Дмитро Мілько.

— Технар.

— Олександр Барило.

— Ніхто.

— Максим Плужник.

— Правдоруб.

— Іван Шарій.

— Легенда.

— Наостанок кілька запитань від Марселя Пруста і Володимира Познера*

— Давайте спробуємо.

— Що для Вас справжнє щастя?

— Це коли в колективі, який ти зібрав всі люди щасливі.

— А що для Вас справжнє нещастя?

— Втрата близьких.

— Хто Ваш улюблений літературний герой?

— Такого мабуть немає. Не тому що я не читаю книг, а тому що не має авторитетів.

— А героїні теж немає?

— Кохана дружина моя героїня.

— Якби диявол запропонував би Вам безсмертя і нічого за це не просив, Ви б погодилися?

— Ні. Я вважаю, що безсмертя це не правильно.

— Яку рису Ви найбільше не любите в собі?

— Запальність.

— Яку ваду Ви легше за все пробачаєте іншим?

— Помилки легко пробачаю.

— Опинившись перед Богом, що Ви йому скажете?

— Дякую за те, що мої близькі живі, здорові і щасливі.

*В кінці XIX століття в англійських салонах були модними анкети під назвою «Альбом для запису думок, почуттів і т. д.». Кілька разів таку анкету заповнював Марсель Пруст і його відповіді виявилися настільки оригінальними, що одна з заповнених ним анкет увійшла в історію як «Опитувальник Марселя Пруста». В інтерв’ю запитання з цього опитувальника постійно використовує метр пострадянської журналістики Володимир Познер.

Владислав ВЛАСЕНКО, «Полтавщина Спорт»