Олександр Фундерат: «Через рік «Ворскла» буде готова продавати футболістів»

Олександр Фундерат

Олександр Фундерат | Фото: Владислав Власенко

Ексклюзивне інтерв’ю з головним селекціонером «зелено-білих»

У січні 2018-го року полтавська «Ворскла» найняла колишнього директора академії «Шахтаря» Олександра Фундерата на посаду директора з селекції і розвитку професійного і юнацького футболу. Робота футбольної школи, і трансферна політика «Ворскли» давно стали болючою темою для вболівальників, тож спеціаліст з селекції був клубу вкрай необхідним. Олександр Фундерат довгий час керував академією «Шахтаря», чиї вихованці брали участь в Юнацькій лізі УЄФА, також він член Виконкому Дитячо-юнацької футбольної ліги України. Словом, запитань до Олександра Анатолійовича вистачало. В ексклюзивному інтерв’ю «Полтавщині Спорт» він розповів про те в яких напрямках розвиватиметься команда і чому фахівець покинув «Шахтар».

«Через рік «Ворскла» зможе продати гравця»

— Олександре Анатолійовичу, Ваша посада у «Ворсклі» — директор з розвитку і селекції професійного та юнацького футболу — звучить дещо розмито і незрозуміло. Поясніть, що входить у Ваші безпосередні обов’язки?

— Моє завдання — побудувати у «Ворсклі» ефективну структуру, яка дозволить успішно виконувати три основні задачі: підготовка власних футболістів, досягання високих спортивного результатів і вихід клубу на самоокупність.

— Коли Ви говорите про досягнення високих спортивних результатів, Ви маєте на увазі першу команду?

— Не тільки першу. Звісно, існує думка, що на молодіжному та юнацькому рівні результат не важливий, і відходить на другий план, але я з нею не погоджуюся. Якщо «Ворскла» бореться за медалі, то хто сказав, що наші дублери не повинні грати у першій шістці молодіжної першості. Молодь теж має грати на високому рівні, адже чим сильніші в тебе суперники, тим вищим стає твій власний рівень. Це можна побачити на прикладі юнацької команди «Шахтаря», яка грала у Лізі УЄФА. Звісно, глобально, ми говоримо про те, що треба готувати гравців високого рівня для першої команди, але це треба робити через досягнення результатів у конкретних змаганнях. Приміром, та ж «Ворскла» U-19 може грати у Юнацькій лізі УЄФА, де футболісти підвищуватимуть сою майстерність. Але це неможливо, якщо не буде сильного підгрунтя у команді U-17. А тепер скажіть мені, якщо на рівні U-17 ми нехтуємо результатом, чи зможе команда, яка не є лідером, скажімо, у своїй зоні ДЮФЛ, делегувати гравців до U-19, які б на своєму рівні грали у Єврокубках? Ні, не зможе. Я вважаю, що спортсмен, який не ставить перед собою завдання перемагати в кожному матчі, і в кожних змаганнях — не спортсмен. І це стосується не лише «дорослого» рівня, а й дитячо-юнацького і молодіжного. Якщо ж ми поставимо таке завдання на всіх щаблях структури, то автоматично досягнемо результату. У головній команді гратимуть власні вихованці (а у пріоритеті саме місцеві футболісти), основна команда досягатиме спортивних результатів за рахунок таких же високих результатів у молодіжних та юнацьких командах. Плюс в основі гратимуть вихованці «Ворскли», які будуть цікаві іншим клубам. Таким чином «Ворскла» матиме простір для селекції і зможе поповнювати клубну казну. Ось таку структуру мені належить вибудувати. Вірніше, структурувати ту роботу, яку клубу проводить зараз і покращити її там де це можливо.

— Хто з Ваших колишніх підопічних у «Шахтарі», які грали у юнацькій Лізі УЄФА зараз близькі до основи першої команди?

— Воротар Олег Кудрик, який днями виграв Кубок України з «Шахтарем», він тренується з основою. Захисники Коля Матвієнко і Данило Согудкін теж поруч з основою Про Матвієнка ви самі все знаєте, Согудкіним цікавляться багато клубів. Йдемо далі, Андрій Борячук — основний нападник «Маріуполя», Денис Арендарук і Олексій Піхальнок також там. Бека Вачиберадзе поїхав до Іспанії, на жаль в нього там не склалося — повернувся. Не можна згадати ще Олександра Зінченка, який став чемпіоном АПЛ. В професійному футболі рівня УПЛ з 18 людей, які були в заявці, 12 стовідсотково знайдуть себе.

— А якщо говорити конкретно про першу команду «Шахтаря»?

— Я ставлю на чотирьох: воротаря Олега Кудрика, який точно буде в обоймі, Андрій Борячук рано чи пізно буде основним нападником, Олексія Зубкова — креативного хлопця, який багато працює і Олександра Піхальонка — півзахисника з гарними навичками створення атак.

6f4b-funderat.jpg

— Кудрик здатен витіснити з рамки Андрія П`ятова?

— Ні, але незабаром в «Шахтарі» піде ротація голкіперів. Кудрик воротар гарного рівня, а у Андрія все ж є вже певні вікові особливості. Хтось має бути для нього заміною.

— Відповідаючи на попереднє запитання, Ви сказали, що при ефективній, структурованій роботі у «Ворскли» буде простір для селекції. За Вашими прогнозами, скільки має пройти часу, щоб «Ворскла» продала футболіста за мільйон доларів?

— Рік.

— Звучить оптимістично. Через рік можна чекати гучних трансферів?

— Я так легко про це говорю, тому що комерційних варіантів може бути безліч. Ніхто не розуміє, мільйон це багато чи мало. За 17-річного Олександра Зінченка мільйон доларів пропонував лондонський «Арсенал». Тоді здавалося, що це дуже великі гроші. Зараз же він коштує більше. За Вітю Коваленка, коли він був кращим бомбардиром Чемпіонату Світу серед команд U-20, пропонували дуже великі суми. Зараз пропонують менше. Тому «мільйон доларів», в даному випадку, цифра доволі умовна і навіть не коректна. Адже, скажімо, мільйон доларів на внутрішньому ринку, і на зовнішньому, це дві великі різниці. На внутрішньому купити ворсклянина за мільйон можуть лише «Динамо» і «Шахтар, на зовнішньому — безліч клубів. Тут питання в іншому, коли «Ворскла» буде готовий продавати гравців. Якщо ми потрапимо до групового етапу Ліги Європи, і структура клубу працюватиме чітко, протягом сезону ми це завдання вирішимо. Через рік «Ворскла» буде готова продавати футболістів, якщо буде така необхідність.

— Якщо подивитися на світові ТОП-клуби, у кожного є своя концепція, своя філософія. «Мілан» свого часу був такою собі командою ветеранів, «Арсенал» — командою, де розкриваються молоді футболісти. «Барселона» це технічний, комбінаційний футбол, «Атлетико» це пресинг. А «Ворскла» це що?

— Є клуби, яку нав’язують в матчах свою філософію, яка йде крізь десятиліття. На тому етапі, на якому зараз знаходиться «Ворскла», я вважаю, що вона має бути гнучкою і вміти підлаштовувати свій стиль гри під конкретне завдання. Я абсолютно не кривитиму душею, якщо скажу, що проти «Динамо» ми гратимемо в один футбол, а проти «Сталі» в інший. Звісно, ми можемо визначити свій окремий стиль і грати однаково. Тоді зі слабшою командою ми візьмемо три очки, а з сильнішою — нуль. В іншому випадку, ми на окремий матч змінимо манеру і візьмемо у матчі з фаворитом очко. Тоді в сумі за два матчі в нас буде чотири пункти замість трьох. То що погано, що у нас немає свого стилю? Я вважаю, що ставити жорсткі рамки не потрібно. В кінцевому варіанті «Ворскла» повинна стати командою з філософією «полтавські гравці в основному складі».

«Рашфорд і у нас був би зіркою, просто в нас немає Рашфорда»

— Знову ж таки, якщо поглянути на футбол у Західній Європі, складається враження, що там футболісти раніше «достигають». Уейн Руні в 17 років забив дебютний гол за національну збірну, Ліонель Мессі в ті ж 17 дебютував у «Барсі», замінивши, на хвилиночку, Рональдіньо. 20-річні Кіліан Мбаппе та Маркус Рашфорд у свої юні роки вже зірки футболу. Чому ж у нас футболісти до 23-х років вважаються молодими і перспективними, а потім через кілька років вони вже майже ветерани? У нас Рашфорд, мабуть, грав би в дублі.

— Ні, Рашфорд був би в нас основним, просто в нас немає Рашфорда (сміється). Я думаю, що тут питання в інфраструктурі клубів, які підтягують до основи цих молодих хлопців. У команд настільки збалансований склад, що вони можуть собі дозволити в окремих матчах випустити в основі молодих футболістів, не боячись за підсумковий результат. Хлопці ж отримують ігровий досвід і починають зростати як гравці. Якщо ж говорити про «Воркслу», то у нас тренера кожний матч зараз на вагу золота. Тренер від гри до гри вирішує кінцеве завдання. Варіанти для експерименту можливі лише в тому випадку, якщо хтось яскраво зарекомендує себе у змаганнях U-21 та U-19. Також є проблема у психології гравців. Багато хто вважає, що він переріс рівень дубля чи юнацький. Але якщо я вас запитаю хто зараз кращий бомбардир чемпіонату U-21 чи U-19, ви навряд чи скажете. Немає особистостей, які б явно виділялися. Повірте, якби в будь-якому клубі, хлопчик з молодіжки забив 70 голів, про нього б знали всі.

— Можливо це якраз і пов’язано з непомірними авансами, які видають молодим футболістам? Варто гравцеві провести кілька матчів на пристойному рівні, як з нього тут же роблять зірку, хоча насправді він нею не є. Таких прикладів безліч.

— Звісно, приклади є, але є й інші. В одному з англійських середняків, де я бував (не кажу назву, бо боюся помилитися), я побачив на стіні портрет 14-річного хлопчика, де було написано «Це наша майбутня зірка». Я запитую у тренерів, мовляв, що ви коїте, ви ж загубите хлопця. А мені відповідають: «Зараз йому 14, до 17-ти він вже переросте зіркову хворобу і буде серйозно ставитися до своєї роботи і адекватно себе оцінювати». Вони роблять своєрідне щеплення від пихи. У нас же навпаки, хлопцеві говорять, що він ніхто аж поки він не дійде до певної сходинки у структурі. Цей хлопець піднімається, отримує великий контракт і зупиняється, втративши мотивацію. Тепер головна його мета, щоб гроші вчасно приходили на картку. Тобто це питання, наскільки фінансова оцінка футболістів збігається з оцінкою якісною.

— Тобто це соціальна проблема?

— Якоюсь мірою так. А ще справа у відсутності цілісної структури і ініціативи від керівних футбольних органів. Приміром у Хорватії раніше регламентом було передбачено, що у стартовому складі кожної команди має бути бодай один гравець, віком до 18 років. Або було завдання, щоб щонайменше 30% футболістів з молодіжної збірної потрапляли в заявку до національної команди. Я вже не кажу про систему, яку розробили у Північній Ірландії, Ісландії тощо. Там і футболу зроду віку не бачили, але завдяки цілісній структурі підготовки, ці країни мають пристойні національні збірні. У нас прийнято говорити про систему підготовки футболістів, так би мовити, знизу догори — від дитячого футболу, до дорослої команди. Нам кажуть, що ми маємо починати з «низів». На мою думку має бути навпаки і у «Ворсклі», до речі, ми спробуємо якраз будувати структуру «згори донизу».

— А можна дещо докладніше?

— Ми спочатку створюємо своє бачення потужної основної команди і саме воно визначає стратегію розвитку. Всі інші гілки — молодіжна команда, юнацькі збірні і т. п. підлаштовуються під це бачення. Так ми дійдемо і до дворового футболу. Зараз спробую пояснити. Якщо, наприклад, у нас завдання, щоб через п’ять років у першій команді грали переважно власні вихованці (наголошую, що зараз кажу це умовно). Це говорить про те, що в команді U-21 у нас мають бути виключно свої футболісти. Йдемо далі — у нас завдання, щоб «Ворскла», оперуючи власними вихованцями, регулярно грала у Лізі Європи. Це означає, що через групу юнацького футболу має пройти, умовно, 100 тисяч дітей. Що для цього треба? Масовість. А значить треба налагодити співпрацю з регіонами області, взяти участь у великій кількості турнірів, запровадити уроки футболу в школах і т. п. Далі ми можемо зробити дві речі, або збирати виключно футболістів народжених у Полтаві, або ж зібрати 14-річних хлопчиків зі всієї України і тренувати їх. Потренувавшись у нас чотири роки вони за правилами УЄФА вже вважатимуться вихованцями полтавського футболу. І все це визначається першою командою. З цього вже випливає, що нам потрібно робити далі: або ми будуємо інфраструктуру, яка дозволяє залучати максимум людей у місті населенням 250 тис. людей, або ми беремо купу селекціонерів, які звозять дітей зі всієї України, будуємо одну велику базу, зганяємо туди всіх цих людей і вони стають вихованцями нашої школи. Ось вам два підходи.

— І який варіант ви обрали?

— Гнучкий. Ми маємо охопити максимальну кількість місцевих дітей, але для того щоб у них була конкуренція, необхідно залучати і дітей зі сторони. Для цього ми маємо створити умови при яких в кожній віковій групі будуть хлопці навколо яких можна формувати команду (дай Боже, щоб це були місцеві вихованці). Але при цьому основне питання, яке треба вирішити це не те, де взяти футболістів, а як зробити так, щоб вони від нас не пішли. Ми от говоримо «вихованці Шахтаря», а я вам скажу, що там з Донецька дуже мало людей. Вони просто вихованці системи клубу, яких придбали у 14-річному віці. А скільки зараз полтавських хлопців знаходяться в системах «Дніпра», «Металіста», «Динамо», того ж «Шахтаря»... Наше завдання не втратити перспективних футболістів. Для цього вони мають твердо знати, що в них є де тренуватися, вони завжди можуть розраховувати на якісне відновлення і харчування, а також вони мають знати, що у них є перспектива працювати з першою командою, чого немає в інших клубах.

— Так, але ж коли 14-річних підлітків запрошують до себе клуби з гучними іменами, хлопцям не говорять «ми на вас не розраховуємо, у нас ставка на легіонерів, а вас ми купуємо, щоб не дай Боже не дісталися суперникам».

— Ну от ви говорите про команди з гучним ім’ям. А хто сказав, що команда, яка є бронзовим призером Чемпіонату України це не гучне ім’я? Лондонський «Арсенал» зараз шостий в Англії, але ж це не означає, що в його структуру не підуть діти. Те саме можна сказати про «Мілан». Чому «Ворскла» це не гучне ім’я?

— В тому-то й річ. «Арсенал» залишиться брендом, навіть якщо стане в Англії десятим. І навпаки, якщо умовний «Бернлі» фінішує в четвірці, то все-одно не стане «гучним іменем». Теж саме з «Ворсклою», навіть якщо вона зараз завоює «бронзу», вона не стане командою-брендом з якої молоді футболісти не переходитимуть в «Шахтар».

— Я гадаю, «Ворскла» вже є брендом. Все залежить від ментальних особливостей наших уболівальників. «Арсенал» посідає місце за межами чільної п’ятірки, але стабільно збирає повний стадіон. А в нас — команда бореться за бронзові нагороди, а людей на стадіон калачем не заманиш! Втім це можна виправити якщо «Ворскла» стабільно посідатиме третю-четверту (більшою мірою третю) сходинку в турнірній таблиці УПЛ і регулярно гратиме у груповому раунді Ліги Європи.

— А чому лише третю, а не другу або першу? Чому третє місце це «стеля» для більшості команд УПЛ?

— Ми говоримо про стабільність результату...

— Стоп! А якщо у команда здійснить стрибок вгору? Це порушить стабільність, але хіба це погано?

— Дивлячись за рахунок чого. Потрібно рухатись вперед і ставати сильнішими, а не залишатися на місці і користуватися слабкостями суперників. Якщо раптом щось станеться і «Динамо» з «Шахтарем» знімуться зі змагань, ми будемо чемпіонами, але ж глобально ми не сильніші ніж вони. На даний момент, якщо ми усвідомимо, що «Ворскла» — стабільний призер ЧУ і учасник Ліги Європи, цей буде тим кроком до створення, як ви кажете, команди з іменем, з якої не будуть іти футболісти.

— Те що Ви описали нагадує кращі часи харківського «Металіста». Вони кілька сезонів поспіль брали «бронзу» і їх називали третьою силою українського футболу. Ви теж хочете бути третьою силою?

— Я б сказав, не третьою, а однією з трьох. А краще щоб їх було п’ять, а ще краще, щоб такими «силами» були всі команди чемпіонату. У тому то й річ, що ми за більш поступальний еволюційний рух нагору, враховуючи всі умови українського сьогодення.

«Шахтар» звинувачували у крадіжці юних талантів, але ми не робили нічого протизаконного»

— Ви самі вище згадали, що в системі «Шахтаря» не так багато хлопців родом з Донеччини. За час Вашої роботи в академії «гірників» клуб часто звинувачували у крадіжці юних гравців. Зокрема у 2014-му розгорівся скандал стосовно гравця Моршинської Академії футболу «Скала». Директор цієї академії Володимир Ольберт навіть написав публічного листа на ім’я тодішнього голови ФФУ Анатолія Конькова, де скаржився на Ваші дії. Цитую: «Повідомляю вас про фактичне викрадення гравця моршинської Академії футболу «Скала» U-14 Тараса Грици представниками ФК «Шахтар» (Донецьк). Нещодавно двох гравців нашої Академії 2000 року народження ФК «Шахтар» без офіційного чи будь-якого іншого звертання до нашого клубу запросив на оглядини, які тривали приблизно тиждень. Звісно, вони не відвідували шкільні заняття. Хлопцям сказали говорити про начебто їхню хворобу. 11 березня Тарас Грица повернувся до Моршина і попросив віддати йому документи. Інформацію про переїзд до Донецька мені підтвердив директор клубної Академії ФК «Шахтар» Олександр Фундерат. Зауваження про те, що так діяти неетично і прохання повернути гравця Олександр Фундерат проігнорував, очевидно вважаючи, що «Шахтарю» можна все». Що це за історія?

— Таких історій було дуже багато. Тут все дуже просто. Я, як член виконкому ДЮФЛ, неодноразово пропонував чітко прописати правило, що клуб, який запрошує до себе юного футболіста має ставити до відома керівництво клубу в чиїй школі цей хлопець тренується. Озвучте всім це правило, і «Шахтар» буде його виконувати. Якщо у правилах не написано, що треба ставити до відома керівництво клубу, а лише батьків, які привезли цю дитину в «Шахтар», ми все робили правильно. Наступний цікавий момент стосується розрахунку за цих футболістів. У регламентних нормах прописано, що клуб має заплатити за підготовку гравця попередньому клубові, у випадку підписання професійного контракту, певну суму, фіксовану ФФУ. Це за умови, якщо у футболіста немає попередньої угоди з попереднім клубом. Беремо ситуацію з Тарасом Грицею. Я так розумію, хлопчику на той момент було 14 років. Він не має якихось попередніх домовленостей зі «Скалою» і приїжджає в U-14 «Шахтаря». Чи може він приїхати без батьків? Звісно ні, його хтось привіз. Наш селекціонер звертається до батьків, говорить, мовляв нам цікавий цей гравець. Батьки дають згоду і цей хлопець тренується в структурі «Шахтаря». Поки ми не підписуємо з ним контракт, ніхто не зобов’язаний сповіщати моршинську Академію про те, що цей футболіст з нами тренується. Не ходить до вас на тренування? То, спитайте у батьків де він. Так от, цей юнак тренується з нами і коли йому виповнюється 17 ми пропонуємо професійний контракт. Лише тоді ми маємо звернутися до всіх організацій, де він навчався футболу до нас. До 14 років він був в Моршині. ФФУ говорить, що компенсаційні виплати за футболістів починають сплачувати з 13 років. Фіксована сума — 10 тисяч гривень за рік підготовки. Отже виходить, що ми повинні виплатити школі «Скали» цю суму, не більше і не менше. Ми присилаємо їм 10 тисяч, а вони нам кажуть: «Ви що смієтесь?».

— Тобто такі скандали трапляються виключно через недосконалість регламентних норм?

— Великою мірою так. Поясню на простому прикладі. Якщо я одружений, але хочу одружитися на іншій жінці, мені треба розлучитися з першою?

— Так.

— А якщо незаміжня дівчина зустрічається з хлопцем, і тут раптом знайомиться зі мною, між нами спалахують почуття, ми йдемо до РАГСу і розписуємось. Може її колишній хлопець зустріти мене у темному провулку суворо спитати?

— Теоретично так, але якщо питатиме занадто настирливо, то може опинитися за гратами.

— От якби у Тараса Грици зі «Скалою» була якась попередня угода, тоді б ми вели переговори з клубом, а так, шановний Володимир Ольберт той самий хлопець з темного підворіття.

— Була у Вас і інша цікава історія в «Шахтарі» — сходження на Кіліманджаро з генеральним дире ктором клубу Сергієм Палкіним, комерційним директором Дмитром Кириленком та директором з маркетингу Юрієм Свиридовим. Розкажіть, як це було?

— Це був такий елемент тімбілдингу. Ми хотіли підкорити якусь нову вершину. Була ідея підкорити якусь вершину до 80-річчя клубу. До цього ми ходили на Монблан. Але оскільки «Шахтар» завжди ставив перед собою найвищі цілі, ми й тут не зрадили собі. Просто вбили у Вікіпедії, найвища вершина, яка стоїть окремо від гірських хребтів. Пам’ятаю, що нам довелося форсувати все це. На цю вершину треба підніматися п’ять днів, а спускатися три. Тут раптом матч між «Динамо» та «Шахтарем» переносять з неділі на п’ятницю. Довелося підніматися без паузи на акліматизацію. Тімбілдинг, приурочений до святкової дати спрацював. Іноді це потрібно відпочити екстремально, пожити зі своїми колегами в наметах, подивитися на них за межами зони комфорту. До того ж побувати в дуже гарному місці.

4c265ed0583ba42e5fdcd910b6d7b7c5-c.jpg

— Ви працювали в успішному клубі, піднімалися з колегами на Кіліманджаро. Ваші підопічні виступали у юнацькій лізі УЄФА. Чому ж Ви покинули «Шахтар»?

— Керівництво клубу вирішило запросити на пост директора Академії аргентинця Хорхе Раффо. В мене була можливість залишитися в клубі, але той функціонал, який мені запропонували мене не влаштував.

«Арсенал» одного разу прислав за молодим талантом вертоліт»

— Ви бували в футбольних академіях багатьох українських клубів. Чия школа Вам імпонує найбільше?

— Ви знаєте, їх дуже багато. І всі настільки різні, що я не беруся виділити якусь одну. Улюбленої просто не буде. В «Інтері» люди взагалі бігали по сходах. От як я можу сказати, що мені подобається школа «Інтера», якщо на той момент там працював Жозе Моурінью і взагалі не відвідував Академію. Я взяв відпустку на два тижні і поїхав в академію «Барселони» і на другий день вже не знав що там робити. Вони всі він U-7 до основної команди на тренуваннях виконують однакові вправи. І так 25 років. Якщо говорити про селекцію, мені колись розповідали цікаву історію. «Арсенал» полював за юним футболістом в Італії. Італійський клуб беріг свого таланта, і гравця з батьками помістили на закриту базу клубу. Так представники «Арсенала» замовили вертоліт, прилетіли прямо на тренувальне поле, забрали гравця і підписали контракт. Цікаво, щоб розповідав Володимир Ольберт, якби до Моршина прилетів вертоліт (сміється).

— Розкажіть три епізоди, які найбільше врізалися Вам в пам’ять під час перебування в європейських академіях.

— Перший — «Манчестер Юнайтед» і Фергюсон. Тренувальна база в «МЮ» побудована таким чином, що всі поля, на яких тренуються команди різних вікових груп розташовані поруч. Коли сер Алекс іде проводити своє тренування, він на шляху може побачити як працює молодь чи юнаки. Більше того, він може зупинитися, підкоригувати якісь нюанси, і навіть спізнитися на своє тренування, яке в разі необхідності розпочне помічник. Взагалі, в Англії дуже сильний менеджмент і команди розуміють, що їм треба боротися за глядачів. Одного разу на тренування «МЮ» завітав Дієго Марадона, сів тихенько на лавку і з кимось спілкувався. Так Сер Алекс зупинив тренування, сказавши: «Хлопці, в нас тут Марадона. Давайте фотографуватися». Другий епізод стався у Більбао. Двох молодих гравців з «Атлетика» U-16 хотіла «Барселона». Каталонці вмовляли двох юних басків до своїх рядів разом з батьками і обидва хлопці відмовились. Третій момент — специфіка підходу підготовки футболістів в Італії та Німеччині. Тут є клуби, які досі використовують радянську систему підготовки футболістів, особливо це стосуються фізики.

«Кожен легіонер в команді має бути на голову сильніший від українського футболіста»

— Взимку в дублі «Ворскли» з’явилися нігерійські футболісти Хасан і Анас, ких пов’язують з Вами. Звідки вони, і де вони зараз?

— В зимове міжсезоння буває так, що знайомі агенти пропонують переглянути своїх підопічних. Ми тоді працювали в режимі «Алло, ми шукаємо таланти!», тому погодилися подивитися цих хлопців. Я вважаю, що кожен легіонер має бути на голову сильніший за українців, які претендують на ту ж позицію. Ці хлопці такими не виявились, тому ми з ними попрощалися.

— Трансфери Ігоря Гончара і Юрія Глущука це Ваша робота?

— Я тоді працював у «Ворсклі» буквально тиждень, і не можу сказати, що вже когось привів. Звісно, у мене запитували про цих гравців. Але клуб був зацікавлений в них і без мене. Взагалі, прихід нового гравця, це завжди колективне рішення, а не таке, яке приймається на основі чиєїсь суб’єктивної думки.

funderat.jpg

— Зараз вони обидва грають в дублі. Це розвиток чи стагнація?

— Їх не можна назвати гравцями дубля. Вони тренуються в одному режимі з основою, а в дублі отримують ігрову практику. «Ворскла» на них розраховує.

— Наостанок, кілька запитань від Пруста-Познера*. Хто Ваш улюблений літературний герой?

— Воланд.

— А героїня?

— Еллочка-людожерка з «12 стільців».

— Що для Вас справжнє щастя?

— Отримувати задоволення від того, що ти робиш.

— А що таке справжнє нещастя?

— Коли ти не впевнений у завтрашньому дні.

— Якби у Вас була можливість поспілкуватися з будь-якою людиною, яка колись існувала, хто б це був?

— Я б ще раз поговорив з Алексом Фергюсоном.

— Уявімо, що Ваш улюблений Воланд насправді існує, Ви з ним зустрілися і він запропонував Вам безсмертя. Погодилися б?

— Душу за безсмертя не продав би, але від бонусу у кілька додаткових років життя не відмовився б.

— Але все ж життя закінчилось. Опинившись перед Богом, що Ви йому скажете?

— Боже, я намагався досягати своєї мети, але завжди прагнув нікого при цьому не образити.

*В кінці XIX століття в англійських салонах були модними анкети під назвою «Альбом для запису думок, почуттів і т. д.». Кілька разів таку анкету заповнював Марсель Пруст і його відповіді виявилися настільки оригінальними, що одна з заповнених ним анкет увійшла в історію як «Опитувальник Марселя Пруста». В інтерв’ю запитання з цього опитувальника постійно використовує метр пострадянської журналістики Володимир Познер.

Владислав ВЛАСЕНКО, «Полтавщина Спорт»