Равіль Сафіуллін: «Міністром бути не важко, а цікаво!»

Равіль Сафіуллін

— Равілю Сафовичу, дозвольте запитання досить банальне, проте не менш від того актуальне. Чи не важко бути міністром?

— Я давно і системно люблю спорт, багато працював у цій сфері. Спортом, як відомо, займаються переважно молоді люди. Тому мені дуже цікаво працювати саме тут. А якщо цікаво, то не може бути важко.

— Особливістю реалізації молодіжної політики держави є її протяжність у часі, робота, так би мовити, на перспективу. Більш, ніж ймовірно, що ви вже не перебуватимете на посаді міністра, коли започатковані вами проекти і програми почнуть приносити плоди.

— Для мене такий індивідуалізм не властивий. Чи буду я на посаді, чи хтось інший, головне — щоб були результати, і результати позитивні. Обов’язково щось вдасться зробити, з чимось іншим виникнуть труднощі. Так складається життя. Для мене дуже важливо залишатися чистим перед своїм сумлінням, перед людьми, які працюють зі мною і довіряють мені.

— Ви вже понад 10 років організовуєте турнір «Шишацький кубок» для аматорських футбольних команд Полтавщини. Який, на вашу думку, внесок цього проекту в спортивне життя краю, його соціальний розвиток?

— Це тільки один окремо взятий проект, він не може змінити світ. Але зробити його хоч трохи кращим я намагаюсь. Кубок щорічно проходить із середини липня до середини серпня, тобто майже місяць. Було би чудово, якби протягом наступного місяця реалізовувався якийсь інший проект в галузі спорту і молодіжної політики, за ним третій. І так цілий рік.

«Шишацький кубок» розпочинався із трьох команд, а тепер у ньому беруть участь 32 колективи з усієї області. Причому насправді бажаючих більше, ми змушені відмовляти тим, хто пізніше подав заявку, щоб не ламати схему всього змагання. Кубок, особливо його відкриття — це свято, яким люди цікавляться, приходять на стадіон у великій кількості, обговорюють. Ті, хто був свідком перших розіграшів ще дітьми, тепер самі виступають у складах команд-учасниць. Крім суто футбольної, кубок має ще й соціальну мету. Кожного року ми надаємо допомогу територіальним громадам, закладам освіти і охорони здоров’я, окремим незахищеним громадянам.

— Запитання, як до людини, котра тривалий час була провідним футбольним функціонером, зокрема, керувала Професіональною футбольною лігою. Що сталося цього року з багатьма вітчизняними футбольними клубами? Одні зникають, багато інших змушені переходити в режим жорсткої економії. Найвідоміший приклад — «Кривбас». Клуби такого рівня в Україні ще не припиняли свого існування.

— Явище хоч і неприємне, але звичайне для світового футболу. Клуб — такий же суб’єкт економіки, як багато інших. Якщо грошей для утримання клубу не вистачає, він може припинити існування. Сувора, але цілком закономірна практика. Подивіться, клуби зникають або втрачають професійний статус у найбільш розвинутих країнах світу. Не треба говорити, що це тільки українське явище.

— Ваше ставлення до активно обговорюваної ідеї проведення спільного футбольного чемпіонату України і Росії?

— Думаю, це цікава ідея. Чемпіонат, який би об’єднав кращі команди двох країн, підвищив би глядацький інтерес українських і російських уболівальників, комерційну привабливість гри. У ньому б не було прохідних матчів, кожен поєдинок ніс би в собі інтригу.

— Що б ви, як міністр, дуже хотіли б зробити, але не можете?

— Гостро не вистачає фінансування. Матеріальна база українського спорту залишає бажати кращого і швидко її не змінити. Інколи дивуєшся, як нашим спортсменам вдається перемагати суперників, які тренуються в набагато кращих умовах, привозити призи з чемпіонатів світу і Європи, Олімпійських ігор. Мрію створити якнайкращі можливості для тренувального процесу атлетів. Щоб нічого нам не заважало продемонструвати світу, на що здатні українці!