Арменд Даллку: «Олег Бабаєв був для футболістів другим батьком» (частина 1)

Арменд і Ардін Даллку (зліва на право)

У 2005 році на перегляд у полтавську «Ворсклу» прибув 21-річний хлопчина з Косово. Він сподобався тренеру Віктору Носову і з ним вирішили підписати контракт. Термін дії угоди був невеликим, лише рік. Було неясно як проявить себе цей перспективний захисник, чи зможе розкритися, як адаптується до українського чемпіонату. Хлопець ще погано володіє російською і його супроводжує перекладач.

— Ми даємо тобі шанс проявити себе, говорить президент клубу Олег Бабаєв, і додає тренеру, щоб добре тренував новачка і той швидко кріпнув і розвивався.

— Я зроблю все,щоб ви не пошкодували про те, що взяли мене, відповів молодий новобранець «Ворскли».

Так у команді з’явився нинішній її капітан і стовп оборони Арменд Даллку. Вже майже десять років Арменд грає за полтавську «Ворсклу». За цей час виросло ціле покоління вболівальників, яке не пам’ятає нашу команду без Арменда. Полтава стала для футболіста другим домом, де він грав, відпочивав, радів, тут народжувалися його діти. Трохи згодом до Полтави перебрався і молодший брат Арменда Ардін, який теж мріє стати футболістом і впевнено йде до цього. Зараз Ардін грає за дубль «Ворскли» під керівництвом Олександра Омельчука. Арменд застав у «Ворсклі» різні часи. Коли він прийшов, команда бовталася у підвалинах турнірної таблиці, а зараз «Ворскла» має в активі перший трофей і вже втретє за останні п’ять років гратиме в єврокубках. Сьогодні Арменд і Ардін Даллку в ексклюзивному інтерв’ю «Полтавщині Спорт» розповіли про свій шлях від хлопчиків з Косово до професійних футболістів, які грають у міжнародних турнірах.

Про подвійне громадянство, Албанію і Косово

— Ви обидва народилися не в самій Албанії, а в Косово, проте коли народився Арменд такої країни ще не існувало.

Арменд: Так, тоді ще такої країни як Косово не було. Коли розпадалася Югославія, від великої країни поступово почали відділятися шматки території, які ставали самостійними державами. Так склалося, що Косово було останньою територією, яка відділилася і здобула незалежність. Я в дитинстві грав у футбол в Косово, якраз коли там було особливо гаряче.

— В тебе було воєнне дитинство?

Арменд: Я чудово пам’ятаю ті часи. Тоді не було ні шкіл, ні стадіонів. Ми вчилися і грали в футбол просто там де могли, у дворах, на вулицях. Це було доволі небезпечно, за це могли забрати до міліції. Якщо ти йдеш по місту з сумкою, в якій є бутси і тебе ненароком зупиняла міліція і перевіряла цю сумку, то могло дійти до того, що всю твою сім’ю будуть довго переслідувати правоохоронці. Дюкуючи Богу вже закінчилася війна, а у Косово все добре. Країна де я народився розвивається, і найближчим часом УЄФА і ФІФА мають дозволити національній збірній Косово приймати участь у офіційних турнірах.

— Коли народився Ардін в Албанії теж проходили певні історичні перипетії

Арменд: Ардін народився у 1994 році, коли основні революційні зміни були вже позаду. Якраз за кілька років до того, Албанія стала демократичною країною. Адже перед цим це була доволі закрита країна. Виїхати за кордон могли практично лише політики, простим людям туди було зась. Після революції на початку 90-х років Албанія почала розвиватися, кордони стали відкритими. Я зараз думаю, що ці зміни зіграли дуже добру роль, адже якби Албанія залишалася такою як є, то я міг би не опинитися в Україні.

— Є нація албанців, а є нація косоварів. Чи є між ними якісь принципові культурні чи ментальні розбіжності?

— Насправді ми один народ. Діти Косово і Аблбанії вчилися за одними підручниками з історії, у нас одні герої і антигерої, одне культурне виховання. Взагалі албанці, це найбільш поширена народність на Балканах. Якщо взяти Македонію, то там 60% албанців. Просто так сталося, що кордони розділили так як розділили.

— Можливо представник молодшого покоління думає інакше?

Ардін: Та ні, тут я брата підтримую

— Арменд, ти як футболіст починав своє зростання в Албанії і напевно на когось рівнявся. У кожної країни є своє футбольне обличчя, в України, наприклад, Шевченко, а в Албанії?

Арменд: Не можна сказати, що в Албанії були якісь зірки, але коли я дивився матчі збірної мені подобалося, як грав Герічікі. Був в Албанії такий захисник. Це був дуже розумний футболіст, який пограв у Німеччині та Бельгії. Мені подобалося дивитися, як він грав. Доля склалася так, що я встиг ще й пограти з ним разом за національну збірну. Тоді у 2005 році він був вже у солідному віці, але грав доволі пристойно. Цей захисник виявився мудрою і веселою людиною, справжня душа компанії.

Про свою появу у «Ворсклі»

— Розкажіть, як ви потрапили у «Ворсклу»?

Арменд: У «Ворсклі» грав мій друг і партнер по команді Дебатік Цуррі, з яким ми грали в одній команді, ще в Косово у клубі «Приштина». Потім доля нас розвела, я поїхав грати до Албанії в «Ельбасані», а Дебатік залишився в Косово, але ми все-одно продовжували товаришувати. До того ж, в нас був один агент. Дебатіка запросили до «Ворскли» і запропонували контракт, а через чотири місяці запросили і мене. Так сталося, що збірні України та Албанії потрапили у одну групу у відборі до Чемпіонату Світу-2006. Ми грали першу гру вдома, програли 0:2. Це був мій дебют за національну збірну. Після цієї гри мені зателефонував наш агент і сказав, що мною цікавиться «Ворскла». Мене запросили на перегляд. Тоді мій клуб «Ельбасані» виступав у Кубку УЄФА і я приїхав лише на чотири дні і потім поїхав готуватися до важливого єврокубкового матчу. Виявилося, що чотирьох днів перегляду вистачило і мені запропонували контракт на рік. З того часу я граю тут.

Ардін: Я потрапив на збори «Ворскли» у ті часи, коли команду тренував Микола Павлов. Ми приїхали з Армендом прямо на збори до Ялти на легендарну «царську стежку». Це було перше серйозне випробування. Після Албанії мені воно далося важко, але я подолав цю дистанцію у першій шістці. Потім ледве дихав (сміється). Це справило враження на Миколу Петровича і я залишився. Зараз граю за дубль.

— Арменд, тебе не лякав переїзд до «Ворскли»? Все-таки у 2005 році «Ворскла» була аутсайдером чемпіонату України, в той час як твій клуб виступав у єврокубках

Арменд: Коли я перебрався з Косово до Албанії, я сам собі сказав, що довго там не затримаюсь. Я хотів пограти за кордоном і спробувати щось інше. Я спочатку підписав контракт лише на рік, щоб подивитися чи влаштує мене клуб і чи влаштую я його. Звісно перед цим подивившись в Інтернеті де знаходиться Полтава і які успіхи мала «Ворскла». Мені було приємно спостерігати умови роботи «Ворскли», які не порівняти з албанськими. «Ворскла» знаходилася у нижній частині турнірної таблиці і при цьому мала стадіон з гарним газоном, мала гарну власну базу та розвинену інфраструктуру. Клубу для гарних результатів не вистачало лише правильних футболістів. Я вирішив, що для початку європейської кар’єри це якраз те, що мені потрібно. У сильному клубі молодий гравець може «загубитися». Тут же я точно знав, що мені дадуть шанс і вирішив, що буду гризти зубами газон, аби лише закріпитися тут.

— Розкажи, про своє знайомство з Олегом Бабаєвим

— Олег Мейданович був не просто президентом, він був справжні батьком для футболістів і дуже їх любив. Я пам’ятаю коли зі мною підписували контракт він говорив мені, мовляв, ми даємо тобі шанс заграти в футбол в нашій команді, не прогав його. Потім він звернувся до Віктора Васильовича Носова, і сказав йому, щоб добре мене тренував. Я відповів, що зроблю все для того, щоб не розчарувати Олега Мейдановича. Він так прискіпливо на мене подивився і підписав контракт. Потім, через багато років він згадував ті мої слова і говорив, що саме ця відповідь тоді викликала в нього симпатію до мене і ті мої слова збулися. Команда в мені не розчарувалася.

(далі буде)