Лідер фанатського руху Полтави: «Після матчу з «Жиліною» ворота ламати не будуть»

Вадим Ямщиков

Переважна більшість пересічних українців, почувши слова «фанат», «ультрас» чи «футбольний хуліган», уявляє собі молодого, неконтрольованого здорованя у спортивному костюмі, який бажає пригод і шукає кому набити пику. Ще в когось в голові виникне картина шаленого натовпу обвішаного футбольною символікою, ходить вулицями компактної Полтави з порушує тишу і громадський спокій. Ну а ті хто полюбляє дивитися телевізор, одразу згадають вирвані ворота на НСК «Олімпійському» і провокації на матчі «Дніпра» і «Наполі».

Таке уявлення про фанатські групи чи пак «фірми» несуть і багаточисленні фільми про футбольних хуліганів. Ті хто слідкує за новинами футбольної Англії та Італії де люди іноді віддають життя у сутичках між «ультрас» та правоохоронцями. Зовсім недавно Україна мала лише два стадіони на яких УЄФА дозволяв проводити міжнародні матчі. Це були головні арени Києва та Львова. Після того як у півфінальному поєдинку Ліги Європи на НСК «Олімпійському» вболівальники висипали на поле і побігли з’ясовувати стосунки зі своїми італійськими «колегами» існувала загроза,що цих стадіонів стане ще менше, проте все обійшлося фінансовими санкціями для «Дніпра». Поламані ворота у фіналі Кубку України теж принесли свою порцію негативу. Зрештою український народний хіт про Путіна теж вигадали «ультрас».

Незабаром Полтава теж очікує на єврокубковий футбольний матч і напередодні цієї знаменної події ми зустрілися з одним з лідерів фанатського руху Полтави Вадимом Ямщиковим. Коли ми побачилися він був заклопотаний, вирішував проблеми з проектом меморіальної дошки на честь загиблого в АТО фана Антона Грицая. Про це і про багато іншого Вадим розповів журналістові «ПС» у ексклюзивному інтерв’ю:

Про природу та походження полтавських «ультрас»

— Зрозуміло, що фанатський рух прийшов в Україну з західної Європи. А як все розпочиналося у Полтаві?

— Давайте розпочнемо спочатку. Активний фанатський рух з’явився в Україні ще в кінці 80-х років, коли Радянський Союз був на грані розвалу і почали з’являтися різні неформальні рухи. Так почали з’являтися фанатські групи, спочатку у великих містах, потім і в менших.

— А коли ви самі примкнули до цього руху?

— Вдвідувати футбольні матчі я почав ще в дитинстві, не задумуючись ні про які організовані угрупування. Я пам’ятаю як вперше прийшов на 22-й сектор. Я вдома зламав дерев’яну швабру і натягнув на неї прапор Полтави і просто нею розмахував. Тоді я був ще школярем. До мене підійшли хлопці і запросили поїхати на виїзд. Тоді мені ще було страшно і я відмовився. Моя особиста активність розпочалася в студентські роки. Я вчився на історичному факультеті ПНПУ ім. Короленка і серед моїх одногрупників було багато хлопців, які належали до угрупування «Альянс». Вони тоді вже активно діяли. Але вони були футбольними хуліганами, а мене більше приваблювала «ультрас» підтримка.

— А в чому різниця?

— Хулігани сповідують англійський стиль вболівання. Він передбачає мінімальну кількість атрибутики, а на перший план виходить так званий «махач» між фанатами команд-суперниць. «Ультрас» пішли з Італії і в цьому стилі акцент робиться на естетичній складовій.

— Ти примкнув до хуліганів і що далі?

— У 2007 році я з кількома людьми створив групу «Сrew of golden eagle», яка існує і до сьогодні. Ми об’єднали хуліганський і «ультрасівський» рухи і стараємося вболівати комбіновано. Ми робимо шоу на трибунах, але й за себе постояти зможемо.

— Стосовно «махачів». До чого тут підтримка футбольного клубу? Припустимо фанати «Ворскли» набили пику фанам суперника, як це допоможе команді?

— Ми вболіваємо не за футболістів, а за команду і місто, на відміну від так званих «кузьмичів». Для футболіста клуб це в першу чергу робота і заробіток. Гравці то приходять то покидають команду, а фанати завжди залишаються. Це наша команда, а не футболістів. Посудіть самі, сьогодні гравець виступає за «Ворсклу», завтра підписав контракт з «Динамо» і цілує емблему київського клубу. Потім переходить приміром в «Кривбас» чи ще кудись. Ми ж не вболіваємо за «Динамо», «Кривбас» чи ще когось. Для нас «Ворскла» це єдина команда на все життя. Наші діти ходитимуть на футбол і ми їм розповідатимемо про «Ворсклу». Ми захищаємо свої кольори, своє місто і свою країну. Так, для команди і клубу це не несе жодної користі, проте це внутрішнє життя фанатів і від нього нікуди не дінешся. До нас в основному приходять чоловіки. Вони працюють, в них накипає негативна енергія і у такому протистоянні вони можуть її виплеснути з себе. Згадайте стару українську народну забаву «лава на лаву». Я не хочу зараз пропагувати жорстокість і мордобій, але у нас є багато людей які займаються спортом і виступають за здоровий спосіб життя. Чесна бійка це краще ніж приміром після матчу напитися до нестями. До того ж справжні «ультрас» ніколи не зачіпають звичайних перехожих, жінок, дітей і т.п.

— Але ж на секторі і під час фанатських маршів можна зустріти різних людей, і п’яних і під дією легких наркотиків, і агресивних..

— Такі трапляються не так часто і переважно це люди, які не мають відношення до руху. Ми пропагуємо здоровий спосіб життя і якщо хтось з нашого угрупування прийде на трибуни п’яним, його тут же виключать з руху. На маршах багато пересічних полтавців і деякі з них не вміють себе поводити. Взагалі коли потрапляєш на звичайну трибуну і дивишся на людей, які там розпивають горілку, обпльовують стадіон насінням і постійно матюкаються, то складається враження, що «кузьма» це набагато більше зло ніж найемоційніші фанати.

— Відносно недавно у Полтаві з’явилися так звані автофани, що це за угрупування?

— Вони активні вболівальники «Ворскли» і ми з ними часто співпрацюємо, але ці люди іноді ходять на трибуні з родинами, дозволяють собі випити. Ми намагалися їх приєднати до нас, але нічого не вийшло. Хтось приходив з випивкою, хтось з дітьми. Ми сприймаємо їх як активних фанів, але зі своїми цінностями і своєю специфікою. Вони разом з нами роблять шоу і підтримують команду, але не розділяють всіх наших законів і поглядів.

— В будь-якому разі на маршах і під час матчів фанати перетворюються в натовп, який є керованим. Якщо у нього буде недбалий лідер ці люди можуть наробити біди. Якщо згадати минулорічну трагедію в Одесі, то там все теж почалося з футболу, а закінчилося підпалом будинку профспілок і багатьма смертями.

— Давайте про все по порядку. Я хочу сказати про те, що ніколи не варто ідеалізувати ту чи іншу групу людей. Серед футбольних «ультрас» теж є різні люди і всі це чудово розуміють. До Майдану нас усіх зневажали і називали тупим безголовим стадом, після Майдану стали ідеалізувати, це неправильно. Під час революції гідності серед фан-спільноти викристалізувався український стиль вболівання. Ми почали активно заявляти про свою громадянську позицію. Зараз «ультрас» це ще й активні націоналісти. Якщо ми згадаємо початок подій на сході, коли там почалися масові заворушення саме фанати стали на захист простих людей. Під час Майдану цей, як ти кажеш, натовп теж організувався і став рушійною силою. Іноді ми навіть проводимо серед своїх лекції про націоналізм, але не варто плутати це з пропагандою і нав’язуванням своїх поглядів.

— Кілька років тому був скандал з піднятою під час матчу свастикою.

— Переважно у нас «ультрас» дотримуються або ультра-лівих або ультра-правих поглядів. Полтавці це не нацисти, а націоналісти, проте знову ж таки, ми нічого нікому не нав’язуємо і на трибуну може прийти людина з іншими поглядами і підняти свій прапор. Ми позиціонуємо себе як активні патріоти. Коли почалася війна багато «ультрас» у перших рядах поїхали воювати на Донбас. В будь-якому разі любов до своєї батьківщини не можна вважати поганим явищем.

Про громадську активність «ультрас»

— Коли розпочався конфлікт на Донбасі, фанати стали осередком волонтерства

— Так, коли з Донецької та Луганської областей почали виїжджати наші побратими, ми звісно ж допомагали їм. Полтавські «ультрас» дружать з фанами донецького «Шахтаря» і коли знадобилося допомагати хлопцям з житлом, грошима, їжею тощо, ми тут же організувалися. Фанати почали організовувати благодійні аукціони. Потім це переросло у волонтерство. Іноді коли вставав вибір намалювати гарний банер до матчу чи витратити ті кошти на допомогу нашим товаришам в армії, ми жертвували підтримкою команди. Серед полтавського руху багато героїв АТО, зокрема Антон Грицай якого заслужено нагородили орден за мужність ІІІ ступеню, на жаль посмертно. Він до речі мав проблеми з зором і міг сидіти дома і легко себе виправдати, але пішов на війну і віддав життя за Україну.

— Тобто фанати вийшли за рамки вболівання почали працювати на суспільство?

— Так, не забувайте, що після розпаду СРСР у суспільстві стало туго з гарними прикладами людської поведінки. У нас молодь займається спортом і приносить користь країні. Це куди краще аніж алкоголь наркотики і вулиця.

Про протистояння з міліцією, ламання воріт і проблеми стадіону «Ворскли»

— З фанатських трибун завжди лунали зневажливі вигуки на адресу працівників міліції «A.C.А.В.» і тому подібні, проте там теж є різні люди, які виконують свою роботу.

— Ну якби вони дійсно виконували свою роботу, думаю нічого б подібного не було. Раніше перш ніж зайти на фан-сектор, треба було пройти коридор з міліціонерів. Правоохоронці завжди ставилися до нас як до тупоголового стада і не приховували цього. У нас могли відібрати гроші чи символіку. «Ультрас» не звикли терпіти такі речі і на подібні провокації відповідають протестами. Власне коли на Майдані в Києві «Беркут» кинувся на громадян, фани першими стали на їх захист, адже нам не звикати протистояти «правоохоронцям». Згадай, ту ж Одесу про яку ти питав, після футбольного матчу сталася провокація, але якби міліціонери вчасно і чітко спрацювали, це не вилилося б у таку трагедію. Міліція не хотіла працювати над справжніми злочинами і займалася лише фанатами. Зараз коли у країні війна, людям в погонах фанати вже не цікаві. На фан-секторі відразу зникли всі проблеми. Тепер багато «ультрас» воюють в міліцейському полку «Азов» пліч-о-пліч з працівниками органів внутрішніх справ.

— У минулому сезоні в Україні було кілька неприємних інцидентів пов’язаних з вболівальниками. Спочатку у матчі Ліги Європи «Дніпро» — «Наполі» фани вибігли на поле з’ясовувати стосунки з італійськими «колегами», потім у фіналі Кубка України на тому ж стадіоні взагалі розламали ворота. У підсумку обидва футбольні клуби заплатили штрафи, але все могло закінчитися гірше. Чи потрібна така підтримка яка шкодить команді?

— Ну от ви постійно апелюєте до європейських чемпіонатів, а якраз там весь час вибігають на поле і нічого такого тут не має. Я не хочу виправдовувати тих, хто тоді був на «Олімпійському», я тоді не був на стадіоні, але я вважаю, що люди мають право на емоції.

— Ну а якщо ці емоції шкодять клубу? Річ не лише в зламаних воротах, УЄФА просто могла заборонити грати на тому стадіоні.

— Особисто для мене підтримка на футбольному матчі це в першу чергу емоції. УЄФА убиває всі цінності футболу. Зараз футбол підробляють не під глядачів на трибунах, а під телетрансляції, під картинку. Це обмежує емоції і знецінює видовище. Я вважаю, що це не правильно. Вони роблять все для того, щоб вболівальники не ходили на трибуни і дивилися матчі по телебаченню. А для команди це великий мінус, адже футболісти не відчувають підтримки через телекамери.

— То що, якби «Ворскла» виграла трофей у Полтаві, побігли б ламати ворота?

— Ні (сміється), ворота напевно б не ламав, але після свистка з задоволенням вибіг на поле і святкував перемогу разом зі своєю командою.

— На носі єврокубковий матч «Ворскли» з «Жиліною». Як думаєте наша команда доб’ється потрібного результату?

— По факту рахунок зараз не на нашу користь, але у хлопців є мотивація і вони мають вигравати.

— Ворота ніхто ламати не буде?

— Ні (сміється), ворота залишаться цілі.