Младен Бартуловіч: «Я люблю спокійні міста на зразок Полтави»

Младен Бартуловіч

У «Ворсклі» не так часто з’являються гравці-іноземці. При чому всі вони, або стають невід’ємною частиною команди і надовго залишаються гравцями основного складу (Даллку, Маркоскі, Цуррі тощо), або ж не можуть заграти і відразу ж йдуть з команди (Лієтава, Оніка, Лагос тощо). Цього сезону до команди Василя Сачка приєднався досвідчений хорватський півзахисник Младен Бартуловіч. До Полтави Младен встиг пограти у єврокубках у складі сплітського «Хайдука», а також пограти в українській прем’єр-лізі за криворізький «Кривбас», київський «Арсенал» та львівські «Карпати». Новий сезон Младен розпочав у складі «ворсклян» і сьогодні він поділився своїми враженнями від Полтави, України та «Ворскли»:

Про хорватський і український футбол

— Младен, ти народився у Хорватії у той час, коли на твоїй батьківщині були непрості часи...

— Ну якщо бути точним, то власне народився я на території сучасної Боснії. Це був 1986 рік. Тоді ще не було війни і не було країни Хорватії. Моєю малою батьківщиною є шахтарське містечко Каркань. На початку 90-х і моя родина переїхала до Спліта. Пізніше ми переїхали до Німеччини, де довгий час працював мій батько.

— Тобто займатися футболом ти почав саме в Німеччині?

— Так, я пішов у німецьку школу. А в Німеччині тоді було так заведено, що в школі діти займаються певним видом спорту. Коли я пішов до першого класу у школу завітали представники різних спортивних клубів і почали пропонувати свої послуги. Так сталося, що футбольний стадіон на якому займалися діти знаходився неподалік від школи, тому моя мама вирішила віддати мене саме на футбол. Ми жили неподалік Дортмунда у хорошому футбольному регіоні.

— Тобто ганяли м’яча оглядаючись на «Боруссію»?

— Так, до того ж це був 1998 рік, коли дортмундці виграли Лігу Чемпіонів і стали кумирами всієї Європи.

— Як довго ти прожив у Німеччині?

— Десь 5-6 років. Коли я був підлітком ми повернулися до Хорватії і знову оселилися у Спліті, де жили наші родичі. Там я спочатку грав у невеличкій дитячій команді у передмісті Спліта. Потвм мене помітили у «Хайдуці і я опинився в системі одного з найтитулованіших футбольних клубів Хорватії, де дійшов до першої команди. В Хорватії всі діти мріють грати або за «Хайдук», або за загребське «Динамо», тому можна сказати, що це було здійснення моєї мрії.

— Свій перший матч в основній команді «Хайдука» пам’ятаєш?

— Так, там була досить цікава історія. «Хайдук» вилетів з кваліфікації Ліги чемпіонів від ірландського клубу «Шельбурн». Для клубу це була катастрофа, адже він залишився без преміальних за участь у Лізі Чемпіонів, на які розраховував. Тоді вболівальники здійняли бунт і вимагали від керівництва клубу, щоб в основі команди грали вихованці «Хайдука». Вони висунули такі вимоги через те, що у «Хайдуці» було багато легіонерів, які отримували велику зарплатню, проте не приносили результатів для команди. І клуб взяв чоловік сім з дубля і одразу ж перевів до першої команди. Мій дебютний матч «Хайдук» грав з ФК «Задер». Ця команда базувалася недалеко від Спліта, тож у нас було своєрідне маленьке дербі. Ми виграли той матч з рахунком чотири нуль і я заробив пенальті, який реалізував мій партнер.

— Тобто вболівальники фактично змусили керівництво змінити кадрову політику клубу?

— Так, в Хорватії вболівальники мають дуже великий вплив на команду і на футболістів. Не менший вплив мають і журналісти. В Хорватії спортсмени дуже серйозно ставляться до відгуків преси і це є для них чудовим стимулом. Адже коли весь Спліт читає як ти погано зіграв, то це неприємно і хочеться виправлятися. В Україні все зовсім по-іншому, тут такого немає.

— Сплітський «Хайдук» завжди мав вічного смертельного противника в особі загребського «Динамо».

— Так, в Хорватії за тиждень до гри про матч з Загребом говорять на кожному кроці. Навіть люди, які далекі від футболу, все-одно чекають цих протистоянь і говорять про них. На гравців здійснюється дуже великий тиск і ці дербі дуже багато означають. Ти можеш програти всі матчі (сміється), але добре показати себе у грі проти «Динамо» і тобі все пробачать. В Україні такої напруги не має на жодному дербі.

— Хто був твоїм кумиром в юності, на кого хотілося рівнятися?

— У роки мого дитинства та юності кумирами всієї Хорватії були гравці, які принесли збірній бронзові медалі на Чемпіонаті Світу-1998. Це і Давор Шукер, і Славен Біліч, і Звонімір Бобан і інші легенди хорватського футболу. Мені пощастило пограти під їхнім началом у молодіжній та національній збірній.

— А хто, на твою думку, кращий хорватський футболіст сучасності?

— Ну звісно першими в голову приходять Лука Модріч і Іван Ракітіч, які грають в «Реалі» і «Барселоні» проте я так само можу приписати до них і Даріо Срну. Цей футболіст неспроста багато років грає за клуб такого високого рівня як донецький «Шахтар» і є капітаном національної збірної, власне як і гірників. Звісно до Даріо можна ставитися по-різному, багато людей його не люблять, але він висококласний футболіст і я його дуже поважаю.

— У Хорватії майже всі висококласні футболісти одразу їдуть за кордон..

— Так, наші гранди існують за рахунок продажу молодих талантів у Європу. Через це страждають результати, проте клуб таким чином заробляє гроші і це нормально. У загребського «Динамо» чи «Хайдука» немає свого багатого власника, який би забезпечував клуб. Тому кошти заробляють на своїх вихованцях.

Про роки проведені в українському чемпіонаті

— Як виник варіант перебратися в Україну?

— Мені було 19 років, я вже постійно грав у «Хайдуці» і викликався у молодіжну збірну Хорватії. Тут одного дня мені телефонує мій агент, якого я навіть особисто не знав і говорить, що є такий варіант перейти в команду «Дніпро». Про Україну я тоді чув мало. Президенти клубів домовилися про мій трансфер і я перебрався до Дніпропетровська.

— Важко було після Хорватії звикати до України?

— У перші дні так. Після морського міста Спліт я переїхав у індустріальний Дніпропетровськ і спочатку дійсно було важко. Але потім я звик і повністю призвичаївся.

— Коли ти прийшов у «Дніпро» команду тренував Олег Протасов. Тоді дніпропетровці не були лідерами чемпіонату як зараз, але вже нахабно поглядали на позиції «Динамо» та «Шахтаря».

— Перед «Дніпром» тоді стояло завдання потрапити в єврокубки, зараз звісно все зовсім по-іншому.

— У 2007 році «Дніпро» Протасова міг претендувати на чемпіонство.

— Так, ми тоді дужо здорово провели перше коло. Закінчили його на першому місці. Потім у міжсезоння до команди почали масово приходити новачки і це не пішло їй на користь.

— Тоді першої поразки дніпрянам завдала саме «Ворскла».

— Пам’ятаю, це було у Полтаві. Ми програли 1:2 і нас тоді просто вбив суддя, якого після цього матчу дискваліфікували.

— Після того першого кола ти опинився в оренді у Кривому Розі.

— У міжсезоння в команду прийшло дев’ятеро нових футболістів. До мене просто підійшов головний тренер і сказав, що не зможе надавати мені стільки ж ігрового часу як раніше. Керівництво клубу домовилося про мою оренду в «Кривбас».

— «Кривбас» тренував Олег Таран, про якого говорять, що це дуже жорстка людина, це так?

— Я б не сказав, що він був надто жорстким. Це своєрідна людина. Він багато мене навчив і якраз тоді коли мені потрібна була ігрова практика він мені її дав.

— У «Кривбасі» ти грав разом зі своїм нинішнім тренером Василем Сачком.

— Ми з ним разом грали всього півроку, але можу сказати, що він чудово підходив під мій стиль гри. Мені як фланговому гравцю було зручно навішувати на Василя Вікторовича, він високий габаритний форвард і грати з ним на фланзі.

— Після «Кривбасу» була оренда в київському «Арсеналі» і львівських Карпатах«.

— В «Арсенал» мене покликав Юрій Бакалов. Там зібрався непоганий колектив, з багатьма гравцями я вже грав. Ми навіть боролися за єврокубки, якраз «Ворскла» була нашим конкурентом. Проте там я грав усього півроку. Потім був варіант підписати контракт з клубом але керівництво «Арсеналу» не змогло домовитися з керівництвом «Дніпра». Потім я повернувся в «Кривбас» Юрія Максимова, а потім опинився у львівських «Карпатах», куди мене запросив твій колега Віктор Вацко, який тоді був віце-президентом клубу.

— Тобі довелося пожити у одному з наймальовничіших міст України Львові

— Так, довелося вивчити українську мову (сміється). Львів — чудове місто і команда підібралася теж чудова. Нас тоді тренував Олександр Севідов і ми добре заграли. «Карпати» хотіли продовжити мою оренду, але «Дніпро» повернув мене до себе. Хоча я там так і не став гравцем основного складу і коли закінчився контракт, я на правах вільного агента я перейшов до «Ворскли» за запрошенням Василя Сачка.

Про Полтаву і «Ворсклу»

— Ти провів не так багато матчів за «Ворсклу» проте вже встиг зіграти у поєдинку який назавжди вріжеться в пам’ять полтавців. Я маю на увазі трилер з «Жиліною».

— Це важко пояснити, напевно нам треба було уважніше ставитися до своїх моментів. Якби забили у першому матчі, все було б інакше. Ми самі були в шоці. Я сподіваюся, що це стане для комнди гарним уроком і надалі таких прикростей не буде.

— Чи з’явилися вже в тебе улюблені місця в Полтаві?

— Партнери по команді показали мені місто і воно мені сподобалося. Тут є все, що потрібно для комфортного життя.

— А що вирізняє Полтаву з поміж інших міст?

— Це дуже спокійне місто. В порівнянні з Дніпропетровськом, Кривим Рогом, Києвом. Я люблю такі міста, тут я відчуваю якесь заспокоєння. Можливо я навіть перевезу сюди свою родину.

— Галушки вже куштував?

— Ні (сміється), ніяк не зберуся їх собі замовити. Сподіваюся, найближчим часом познайомлюся з цією стравою.