Олексій Дитятьєв: «Всі свої голи забивав тільки головою» (Частина 1)

Олексій Дитятьєв

У літнє міжсезоння до лав полтавської «Ворскли» приєдналося двоє футболістів. Один — добре відомий українським вболівальникам хорват Младен Бартуловіч, інший — український захисник Олексій Дитятьєв, який до «Ворскли» виступав за донецький «Олімпік», який у тому сезоні пропустив найбільше голів серед усіх команд Прем’єр-Ліги. Тоді трансферну політику «Ворскли» не лаяв тільки лінивий, адже перед командою майоріла Ліга Європи, а на підсилення прийшли лише двоє вільних агентів, один з яких минулий сезон просидів на лаві для запасних, а інший — захисник найбільш ненадійної команди першості. Проте зараз Младен Бартуловіч є одним з кращих асистентів «зелено-білих», а Олексій Дитятьєв вдруге поспіль забиває голи. Олексій Дитятьєв — чи не єдиний чинний «ворсклянин», який пройшов через всі дивізіони українського футболу від другої ліги до елітного дивізіону. Сьогодні він дав ексклюзивне інтерв’ю «Полтавщині Спорт», у якому розповів про свій шлях в українському футболі, враження від Полтави і футбол на Донеччині:

Про те, як і коли почав займатися футболом

— Коли ти зрозумів, що футбол це твоє і що тебе до цього підштовхнуло. Можливо, побачив гру когось із легенд?

— Я почав займатися футболом доволі пізно. На перше тренування я пішов десь років в 15. Я ні за ким з футболістів не слідкував і нікого не можу назвати своїм кумиром. Можливо це передалося на генному рівні від батька, який був професійним футболістом. Його не стало, коли мені було шість років, проте жагу до футболу я, мабуть, таки в нього успадкував. Моя ж мама навпаки не хотіла, щоб я пов’язував з цим своє життя. Вона жила у футболі, знала всі його аспекти і хотіла вберегти мене від травм та інших неприємностей. Але я мав дуже велике бажання грати. Можливо, тому в мене все й виходило, спочатку у другій лізі, потім у першій, тепер у Прем’єр-лізі.

— Твоєю першою командою була «Енергія» з рідної Нової Каховки. Це була друга ліга з її фінансовою нестабільністю

— Це зараз там нестабільність. Тоді, коли я грав за «Енергію», в нас була сильна команда, яка постійно боролася за підвищення у класі. В нас все було в порядку з фінансами і нашу команду любили вболівальники. І у другої ліги був непоганий рівень. На матчі «Енергії» у Новій Каховці приходило в середньому по 4 — 5 тисяч вболівальників. Зараз так не завжди ходять і на УПЛ. Щоправда зараз «Енергія» грає не досить вдало і вболівальники незадоволені. Проте все-одно ходять на матчі, адже не хочуть віддалятися від футболу.

— Після кількох років у новій Каховці ти перебрався до «Кримтеплиці». Це вже було підвищення.

— Так, «Кримтеплиця» грала у першій лізі. Були свої складнощі, адже в цьому дивізіоні гравці на голову сильніші ніж у другій лізі і необхідно було швидко адаптуватися. В українському футболі, якщо ти швидко не адаптуєшся до нової команди, то тебе ніхто не чекатиме. Можливо саме через це багато молодих гравців, які переходять до клубів, сильніших за ті де вони грали перед цим потім губляться. Вони просто не встигають за командою.

— А чи була різниця в якості арбітражу? Адже в ідеалі він має бути якісним всюди, але по факту це вічна проблема українського чемпіонату.

— Звісно, чим вищий рівень команд, тим вищим має бути і рівень підготовки арбітрів. Проте я мабуть ніколи не зможу об’єктивно оцінювати суддівство, адже я гравець, і в кожній грі обов’язково буде епізод яким я буду незадоволений (сміється).

— «Кримтеплицю всі асоціюють з найшвидшим голом в історії футболу, який забив гравець цієї команди В’ячеслав Войнаровський

— Так, коли я прийшов до «Кримтеплиці» В’ячеслав вже грав за іншу команду, проте я багато чув у колективі про ту гру і той забитий м’яч. Згодом мені доводилося грати проти Войнаровського у першій лізі.

— Пізніше «Кримтеплицю» спіткала доля багатьох клубів з нижчих дивізіонів, команда просто зникла з футбольної карти України

— Тоді нашим президентом був Олександр Модестович Васильєв, який дуже любив футбол і один тягнув на собі цілий клуб. У нас тоді працювала дитяча школа, вболівальники любили команду і ходили на стадіон. Людина жила футболом. Але напевно політична ситуація в країні підірвала його фінансові можливості. Так він був змушений відійти від футболу. Можливо зараз в Криму ще працюють його дитячі школи.

— З Кримом зараз зв’язок не підтримуєш?

— Ні, в мене там залишилися знайомі, але ми чомусь не спілкуємось. Мабуть з приходом так званої «нової влади» у кримчан в головах щось змінилося і вони зовсім інакше почали розмовляти і жити. Я не беруся їх засуджувати. Кого підтримувати це особистий вибір кожного і кожен живе так, як бачить його розум, проте зв’язок з кримськими знайомим розірвався і я його не підтримую.

— Після «Кримтеплиці» ти опинився у Чернівцях і грав за місцеву «Буковину»

— Коли я прийшов у команду, «Буковина» була четвертою в турнірній таблиці. Проте у мене не склалося. Тренер Вадим Заєць тоді не дуже мені довіряв. За чотири місяці в колективі я зіграв дві гри. Проте я нікого не звинувачую, у футболі так буває. На фоні всього цього у команді виникли матеріальні проблеми і тим, хто хотів знайти новий клуб керівництво допомогло це зробити. У мене була пропозиція від Донецького «Олімпіка» і ми з керманичами «Буковини» потиснули одне одному руки і розійшлися.

— У тебе був доволі різнобарвний футбольний маршрут, Крим, Чернівці, потім Донецьк. Не відчував якоїсь разючої різниці в атмосфері, поведінці людей тощо?

— Абсолютно нічого такого. Звісно буковинці говорять зі своєрідним акцентом, але це єдине, що можна виділити. Ні про яке «мовне питання» навіть не йшлося. Я майже завжди розмовляю російською, проте жодного дискомфорту в Чернівцях чи ще десь не відчував.

Про своїх суперників у Прем’єр-лізі

— Донецький «Олімпік» це така собі темна конячка. Команда була абсолютно непримітною і раптом увірвалася до вищого дивізіону

— З моєї точки зору секрет в тому, що керівництво клубу ще з другої ліги почало будувати команду. В «Олімпіку» ніколи не було масових закупок чи ще чогось подібного. Секрет успіху команди в роботі президента, який навіть зараз не кидає клуб, а витрачає багато коштів і зусиль на його існування. Зараз футболісти базуються в Києві і змушені знімати квартири, проте команда все ж існує.

— Багато хто з українців принципово не здає житло людям з Донбасу. У вас таких проблем не виникало?

— Такого, щоб принципово не здавали не було. Єдине з чим доводилося стикатися, це те, що люди суттєво завищили ціни на житло. Таким чином дехто намагається нажитися на чужій біді.

— А як донеччани ходили на футбол коли грав «Олімпік», все ж таки в Донецьку є «Шахтар»

— На нас ходило не так багато людей, проте ті хто відвідував матчі, робили це регулярно і підтримували нас самовіддано.

— У складі «Олімпіка» тобі доводилося грати проти «Ворскли». Хто з гравців тобі як захисникові завдав найбільше клопоту.

— У «Ворскли» кваліфіковані футболісти, що показав останній матч «Ворскли» і «Олімпіка». Тоді моя команда програла 1:3 і я пам’ятаю, що сам кілька разів помилявся. Найбільше враження на мене справив Антон Шиндер. Це доволі «кусючий» нападник, який полюбляє силову боротьбу. Проте мені навпаки зручніше грати проти таких форвардів. І навпаки важче з маленькими, технічними нападниками. Мені проти Шини грати зручно, проте я знаю, що захисники в інших клубах від нього потерпають.

— А якщо взяти не конкретно «Ворсклу» а увесь український чемпіонат?

— Найважче за всіх було грати проти Луіса Адріано. Це доволі неприємний нападник. Так, «нериємний» — це слово яке найбільш підходить. І стиль гри в нього досить своєрідний, і людиною він мені завжди здавався не дуже приємною.

— Чому не продовжив контракт з «Олімпіком», завчасно знав, що підеш на підвищення у «Ворсклу»?

— Так, коли термін мого контракту з донеччанами добігав кінця в мене був ряд пропозицій від клубів УПЛ. Зі мною хотіли продовжити контракт, проте я попросив кілька днів на роздуми і потім коли все остаточно стало ясно, просто не підписав контракт. В донецькому клубі до цього поставилися з розумінням. Ми з президентом потиснули одне одному руки і я поїхав до Полтави. Проте я й досі зберігаю прекрасні стосунки з керівництвом і тренерським штабом «Олімпіка».

— Якщо не секрет, хто ще крім «Ворскли» претендував на твій трансфер?

— Ну, це вже давно історія.

(далі буде)

У наступній частині інтерв’ю читайте про те, що Олексій Дитятьєв думає про збірні «ЛНР» і «ДНР», а також про знайомство футболіста з полтавською культурою