Чемпіон світу з ММА: «Публіка не любить бійців, які задирають носа»

Дмитро Микуця

Відомий полтавський спортсмен Дмитро Микуця дав ексклюзивне інтерв’ю «Полтавщині Спорт»

Для пересічного українця змішані єдиноборства ММА, або ж бої без правил це якась чудернацька, екзотична забава де двоє велетнів, подібно римським гладіаторам б’ються до скону. Світовим кінематографом нам нав’язано стереотип, що бої без правил це щось страшне і криваве, а люди, які беруть в цьому участь це або психи, або люди, яким у житті не пощастило. Цей стереотип досить далекий від реальності, насправді змішані єдиноборства, це хоча й жорсткий, але все ж таки вид спорту зі своїми правилами і обмеженнями. Більше того, він активно розвивається у нас в Полтаві, при чому не лише на аматорському, але й на професійному рівні. 24 жовтня у Полтаві відбувся великий професійний турнір «На грані», організований полтавською командою «Branibor Team», у якому взяли участь 22 спортсмени з різних куточків України. Брав участь у турнірі і наш сьогоднішній герой, який хоча й поступився бійцеві з Комсомольська, все ж завоював овації публіки. У свої 19 років полтавець Дмитро Микуця важить 108 кг і є чемпіоном світу зі змішаних єдиноборств ММА. Сьогодні Дмитро Микуця побував в гостях в редакції «ПС»:

— Дмитре, у ММА люди зазвичай переходять з інших бойових видів спорту, лише зараз ваша команда почала набирати на тренування дітей.

— Так, зазвичай переходять ті, в кого не виходить реалізувати себе в інших єдиноборствах. Наприклад, бокс і боротьба це олімпійські види спорту, там дуже велика конкуренція і маленьке фінансування. Державна підтримка на низькому рівні, тому спортсмени змушені їздити на світові змагання своїм коштом. ММА це все ж таки комерційний вид спорту і тут можна заробити. Я знаю багатьох спортсменів-олімпійців, які після Олімпіади-2016 збираються перейти в ММА.

— А якщо говорити конкретно про тебе, як ти став бійцем і що тебе привело до спортзалу?

— В сім років мій батько відвів мене на бокс, і кілька років я займався ним. Починав тренуватися з Сашком Хижняком. Потім мій тренер Дмитро Васильович Павлюк переїхав у інше місто і я покинув бокс. Після цього намагався знайти себе в дзюдо. Ним я займався п’ять-шість років. У дзюдо я дійшов до звання КМС, проте потім в мене стався серйозний конфлікт з тренером і мій роман з дзюдо закінчився. Після цього мені знайомі дзюдоїсти жартома запропонували взяти участь в чемпіонаті області з ММА і я погодився.

— Скільки тобі було років?

— Вісімнадцять

— Тобто можна сказати, що твоя кар’єра в змішаних єдиноборствах розпочалася з жарту?

— Так, після цього я почав тренуватися. Тренер Віталій Макаренко додав до мого арсеналу прийомів боротьби, Ігор Онопрієнко поставили удар і я почав виступати в ММА.

— Чи важко було адаптуватися до ММА після боксу і дзюдо?

— Так, поки я звик до ММА пройшло десь з півроку. У дзюдо я встиг звикнути до кімоно і певних прийомів. Тут же в тебе є лише рукавички, прийоми зовсім інші. Бій іде без зупинки. В боротьбі наприлад, якщо в тебе розбитий ніс, до тебе підійде лікар і зупинить кров. У змішаних єдиноборствах все інакше. Раунд іде п’ять хвилин, хоч що б відбувалося. Бій не зупиняється, хоч з тебе іде кров, хоч ти в нокдауні. Суддя зреагувати лише на дострокове закінчення поєдинку. Лікар з тобою працює вже після бою.

— Пам’ятаєш свій перший професійний бій?

— Та, це було в Москві. Мені протистояв Сергій Буйначов. Мені було 18 років, він же — здоровий дядько років під тридцять. Він був нижчий, але значно дебеліший, як пауерліфтер. Той бій я достроково виграв у третьому раунді. Після цього тренери стали більш серйозно зі мною працювати і я почав виступати на професійній арені.

— Ти маєш титул чемпіона світу, розкажи про той турнір і той бій

— Наша команда «Branibor» виграла командний чемпіонат України і здобули путівку на Кубок світу з боїв без правил. Там було представлено понад 10 країн. У фіналі я переміг бійця з Азербайджану.


Дмитро Микуця проти мароканського спортсмена на Кубку світу

— Якщо говорити про ММА у всьому світі, які країни на передових позиціях?

— ММА дуже добре розвинуте в США і Росії. Багато російських спортсменів потрапляють в американський промоушн. Хоча російськими їх можна назвати умовно, адже там багато чеченців, дагестанців та інших. Ці спортсмени хотіли б виступати під прапорами своїх республік, але поки що доводиться виступати за Росію.

— Ти в такому юному віці вже чемпіон світу, до чого прагнеш далі?

— Прагну до чемпіонського поясу серед професіоналів, а ще хочу заробляти спортом гідні гроші, щоб не доводилося підробляти

— А де ти зараз працюєш?

— Працюю в охороні, але намагаюся потроху відходити від роботи, щоб можна було цілком присвятити себе тренуванням і спорту.

— Турнір «На грані» став другим подібним для Полтави, а якщо говорити про всю Україну де ММА розвинуто найкраще?

— Це залежить від бажання людей. В Черкасах наприклад є турнір Reflektion Cup, в Миколаєві — «Mixfight Promotion». Ну і Полтава приєдналася турніром «На грані». Цілком можливо, що й у нас такі змагання стануть регулярними.

— Чи можуть стати турніри з ММА візитівкою Полтави?

— Це цілком можливо, все залежить від бажання людей, які за це взялися і від їх фінансових можливостей.

— З приводу спортсменів, які займаються бійцівськими видами спорту існує безліч стереотипів. Панує думка, що це люди надзвичайно агресивні, не вельми розумні і т. п. Чи доводилося тобі стикатися з таким ставленням?

— Спортсмени бувають різні. Бувають такі, що підтверджують подібні стереотипи, а бувають такі, що їх ламають. Про мене теж говорять різне, кажуть, що у мене страшний і грізний вигляд, обличчя в шрамах і таке інше. Проте коли я починаю спілкуватися з людьми ближче, вони говорять, що я добрий і чуйний (сміється). Іноді говорять, що всі бійці тупі, адже їх б’ють по голові і тому подібне. Проте у нас в спортзалі всі або вже мають, або здобувають вищу освіту і тягнуть на стипендію. Звісно удари по голові приносять певні мікроструси, але потрібно отримати дуже-дуже сильний удар, щоб стати стереотипним (сміється). Якщо в людини є мізки, то на ринзі і в клітці їх не виб’єш.

— Де ти навчаєшся і на якій спеціальності?

— Я студент Полтавської державної аграрної академї, навчаюся на інженера-механіка.

— Повернемося до турніру «На грані», в тебе був нелегкий поєдинок проти бійця з Комсомольська, у якому ти поступився. Зараз, коли вже вщухли емоції, скажи, чого не вистачило?

— Я обрав неправильну тактику. Я був впевнений, що я виграв два раунди і рано розслабився. Кращий захист це атака треба було діяти агресивніше і в третьому раунді.

— В мене склалося враження, що не зважаючи на те, що ваш вид спорту сам по собі агресивний, але за межами клітки ви всі друзі.

 Так, звісно. Ми суперники лише під час бою. Коли бій закінчується ми всі одне одного підтримуємо. Це спорт, і до будь-якого опонента треба ставитися з повагою Відповідно тебе оцінюють глядачі. Публіка не любить бійців, які ходять з задертим носом і презирливо ставляться до противників. Повага понад усе.

— Ну останнє запитання, яке не стосується спорту, проте є болючим для суспільства. Ти ходив на вчорашні вибори?

— Так, я послухав свою маму і пішов голосувати (сміється), хоча я б і так пішов і виконав свій громадянський обов’язок. Можливо через вибори у нашій країні все ж таки щось зміниться.

Види спорту:

Футбольні турніри: