Олександр Буцький: «Моє головне завдання — довести наших кращих спортсменів до Олімпіади-2016»

Олександр Буцький

Існує давня народна приказка «Нова мітла по-новому мете», нею часто користуються, коли йдеться про новопризначених керівників, начальників тощо. Нові люди на керівних посадах завжди викликають цікавість і водночас насторожують, адже від характеру, чеснот та інших моральних якостей цієї людини зазвичай залежить робота багатьох інших людей. Коли на посаду новоутвореного Управління сім’ї, молоді та спорту призначили Олександра Буцького у спортивної спільноти виникло багато запитань, з приводу того, що це за людина. Зараз Олександр Буцький вже близько двох місяців як очолює управління, і сьогодні він розповів «ПС» про свою роботу в Управлінні, бачення полтавського спорту та цікаві деталі своєї біографії

Про своє відношення до спорту та призначення на посаду голови профільного управління

— Олександре Валерійовичу, за освітою Ви менеджер, працювали в різних приватних підприємствах та охоронних фірмах. Яке відношення Ви маєте до спорту?

— Я взагалі стараюся вести активний спосіб життя і займатися спортом. Зараз приміром займаюся футболом, ми з командою регулярно граємо тричі на тиждень. З одними партнерами ми граємо вже 22 роки. Ми просто збираємося на запасному полі стадіону «Ворскла» і граємо. Це надає чудову психологічну розрядку. У 2006 році. Коли я вперше став депутатом Ленінської районної ради і увійшов у комісію з питань сім’ї, молоді та спорту. Тоді у нас виникла така собі «збірна» комісія, до нас приєдналася освіта, культура, медицина і зв’язки з громадськістю. Коротше кажучи — збірна солянка. Мені, як молодому депутату було цікаво, чим же займаються люди у цих комісіях. Проте, більшість депутатів у цій комісії не робили нічого, абсолютна бездіяльність. Вони просто приходили на сесії, голосували за якісь рішення і все.

— А зараз щось змінилося?

— Якщо чесно, в цій каденції вони і зараз нічого не робили. Можна сказати, що в нас нічого не змінилося. Мені було цікаво, маючи певні повноваження, спробувати щось зробити для спорту. До мене звернулися мої друзі з якими я грав у футбол і попросили організувати змагання на Вороніна. Було непросто, але вдалося вивести цей чемпіонат на новий рівень як організаційно, так і за суддівством. Так з 2006-го року я кожен рік проводив ці турніри. Лише останнього року не провів, так як перебував у зоні АТО. Також я виступав організатором змагань з шашок і шахів.

— Коли вас представили як нового очільника управління сім’ї, молоді та спорту, звучали закиди стосовно того, що вас призначили не за правилами, а за «кулуарною домовленістю». Як було насправді?

— Згідно до законодавства керівника на цю посаду призначає голова ОДА за погодженням з Міністерством сім’ї, молоді та спорту. Зрештою все так і було, я пройшов співбесіду у Валерія Анатолійовича Головка, потім пройшов жорстку перевірку в міністерстві, що було непросто. Таким чином я опинився тут.

— Зараз управління дещо змінилося. Тепер до нього приєднали молодь і сім'ю.

— Так, і тут в мене теж є певний організаторський досвід. Я був керівником молодіжної організації партії «Фронт змін». Не дивлячись на те, що це було політичне угрупування, мені вдалося організувати ряд мистецьких заходів. Як приклад можу навести «Вечір молодих митців», який відбувся у 2012-му році. Кожна людина могла вперше спробувати себе на сцені у тій чи іншій якості.

— Все-ж таки, коли вас призначали на цю посаду, не всі були задоволені, зокрема йдеться про колишнього очільника Управління фізичної культури і спорту Олександра Пєшкова

— Моя кандидатура якраз і розглядалася на цю посаду одразу після революції гідності, адже я був одним з найбільш помітних активістів, секретарем ради Майдану. Проте потім мою кандидатуру відставили і призначили Пєшкова. Я сприйняв це спокійно. У тодішнього голови ОДА Віктора Бугайчука було своє бачення розвитку спорту на Полтавщині і це його право.

Про плюси і мінуси об’єднання структур сім’ї, молоді та спорту

— Якщо говорити про нинішню оптимізацію управління, конкретно для спорту, в чому плюси, а в чому мінуси?

— На жаль в управлінні скоротили п’ятьох працівників. Це мінус, адже функціональне навантаження нікуди не ділося. Обіцяють, що слідом за оптимізацією піде підвищення заробітної плати працівникам, це було б зовсім непогано (сміється).

— Яка у Вас зараз заробітна плата?

— Це не секрет, моя перша зарплата налічувала 1 739 гривень. Взагалі ставка налічує 2 тисячі 400 гривень, все інше — надбавки.

— За що і за яким принципом нараховуються ці надбавки?

— Основна надбавка йде за стаж роботи. В мене є три роки державної служби, це два роки в армії і рік в АТО. Це надбавка в розмірі 10-15% від заробітної плати.

Про життя до і після Майдану

— Революція гідності розділила життя багатьох українців на відрізки «до» і «після». До того, що було у вашому житті «після», ми повернемось, а що було «до»?

— Після школи я закінчив Полтавський політехнічний коледж. Після цього я пройшов військову службу і вступив на заочне відділення Харківської академії міського господарства. Я хотів бути міліціонером, але на той час у правоохоронних органах не набирали нових співробітників і я почав працювати у приватній охоронній фірмі «Альфа-Щит». Потім працював у різних приватних фірмах. Остання моя робота пере АТО — комерційний директор на одному з підприємств.

Про службу в зоні АТО і скандального комбата Киву

— Оскільки я прагнув служити у правоохоронних органах, то пішов у батальйон, який називався «Полтавщина», потім його перейменували у «Полтаву». Пройшов курс підготовки працівника міліції у Крутому березі, потім курс підготовки безпосередньо з комбатом.

— Ви служили під керівництвом скандального комбата Іллі Киви. У свій час у батальйоні був бунт проти командира і підрозділ розділився на тих, хто проти Ківи, і його прихильників. До якого табору належали Ви?

— Я займав нейтральну позицію. Коли я проходив міліцейські навчання в Крутому Березі і нам повідомили, що в нас буде новий командир ми були дещо збентежені. Про Ківу ходили різні чутки, при чому явно помножені на два. Його називали, звіром, головорізом і тому подібне. Проте коли ми почали з ним працювати, то жодного негативу чи зверхнього ставлення до підлеглих ми не помітили. Навпаки, коли ми виїздили на ротацію в нас нічого не було ні форми нічого, але він зміг в короткий час дістати нам форму і гарні берци. Кива звісно «ганяв» нас фізичними навантаженнями і не всі були до цього готові, але це ж не злочин. Також комбат привів з собою спеціаліста-зброяра і двох ізраїльтян. Коли ми з ними проходили заняття, то було враження, що коли вони беруть до рук автомат, то він у них вростає в тіло, настільки вони були майстерними. Потім коли я вже був у зоні АТО і ми мали змогу змогу читати про Ківу цікаві статті. Наприклад один відомий діяч, написав, що Кива знущався над солдатами, стріляв їм по ногах тощо. Ну це просто маячня. Ми сміялися всім батальйоном. Хоча це нас певною мірою принижувало. Ми були забезпечені всім чим потрібно. Більше того ми буле дуже серйозно натреновані і теж завдяки Ківі. Якщо хтось не виконував своїх обов’язків, комбат його просто звільняв. Так, за два місяці він звільнив п’ятьох людей.

— Що вам найбільше запам’яталося під час служби в зоні АТО?

— Ну кілька разів я міг розпрощатися з життям. Одного разу потрапив на розтяжку, потім виявилося, що це сигнальна ракета. Ще був був випадок, коли сепаратист хотів прорватися через наш блок-пост і пішов на таран. Його вдалося зупинити, але його машина пролетіла зовсім поруч зі мною, я вже думав, що загину. Також запам’яталося, як ми і там займалися спортом. Майстрували саморобні турніки з арматури і підтримували форму. Коли ми виходили до населених пунктів у кожного з нас були при собі пістолет і граната, тож ми займалися по-черзі. Поки один підтягується на турніку, інший стереже зброю.

Про проблеми спорту Полтавщини

— Окресліть основні проблеми спорту на Полтавщині, які потребують негайного вирішення

— В першу чергу це збереження тренерських кадрів, яке можливе лише при належному фінансуванні. По-друге — матеріально технічне забезпечення. В нас ніколи не будуть триматися хороші спортсмени і тренери, якщо не буде спортивних споруд і снарядів. Як приклад наведу ДЮСШ «Олімпійські надії». Там досить пристойна база, і тому і результати її вихованці демонструють гарні. Вже за мого перебування на посаді в мене вийшло «вибити» 119 тисяч для цієї ДЮСШ. Взагалі мені приємно працювати з Валерієм Головком і Петром Вороною, адже вони обидва спортсмени. Також було виділено близько 400 тисяч на встановлення твердо-паливного опалення. Також необхідно вирішити проблему з фіз-центром де всі спортсмени проводять медичне обстеження. Там старе обладнання, яке терміново потребує оновлення. Взагалі стрімко падає кількість людей, які займаються спортом. Натомість ростуть показники дитячої злочинності, алкоголізму тощо.

— Які ваші головні завдання на посту очільника управління?

— Сьогодні на апаратній нараді в ОДА ми говорили про те, що необхідно відновити шкільні спортивні гуртки і факультативи. Взагалі вся спортивна спільнота зараз живе майбутньої Олімпіадою-2016 в Ріо-де-Жанейро і наше завдання підтримувати тих спортсменів, які в перспективі можуть там взяти участь. Нам треба боротися за те, щоб ті спортсмени з Полтавщини, які демонструють результати мали змогу показати себе, адже бували випадки, коли через різні домовленості «на горі» спортсменів з Полтавщини заміняли на інших. Я повинен не допустити цього.

— Назвіть пріоритетні види спорту, яким Ви будете надавати підтримку в першу чергу

— Веслування, плавання, бокс, боротьба — це види спорту першої категорії. Категорійність вимірюється показниками спортсменів.

Про особисті захоплення і вподобання

— Олександре Валерійовичу, розкажіть про те, як Ви проводите дозвілля. Улюблені книги, фільми, музику... Можливо у Вас є якісь оригінальні захоплення?

— Ну зараз я більше читаю документи, аніж книги (сміється). Остання книга, яка мені запам’яталася це Анатоль Франс «Таіс». Це книга про гріховність людини і спокутування гріхів. Щодо фільмів, то я люблю екшени, коли є постійний рух і динаміка. Останнє, що запам’яталося, це «Шалений Макс». Який-небудь «Хрещений батько», був би для мене нуднуватим. Люблю радянську комедію «За спичками», передивлявся безліч разів. Щодо музики, то мій плейлист дуже різноманітний. Переважно слухаю рок різної важкості. Щодо інших захоплень, наполегливо вивчаю англійську.