Полтавський плавець-олімпієць: «Для людини немає нічого неможливого»

Любомир Лемешко

Безліч батьків, коли їхні діти починають підростати і готуються до школи віддають їх ще й до басейну. Плавання змінює м’язи, допомагає сформувати правильну поставу, оздоровлює дитину і таке інше. Але проходить певний час, діти виростають і або переходять у інший вид спорту, або займаються чимось іншим, що більше до душі і приносить більше перспектив. Одиниці залишаються у басейні на все життя і натхненні успіхами Клочкової та Олега Лисогора присвячують своє життя професійному спорту. Наш сьогоднішній герой Любомир Лемешко, саме з таких. Днями у Лондоні закінчився Чемпіонат Європи з водних видів спорту і Любомир здобув олімпійську ліцензію у батерфляєм на 100 метрів. Тепер полтавець плаватиме на Олімпійських Іграх-2016 у Ріо-де-Жанейро. Сьогодні Любомир дав інтерв’ю «Полтавщині Спорт»

— Любомире, багато людей в дитинстві потрапляють до басейну, оздоровлюються і йдуть. Ти ж залишився і дійшов до Олімпіади. Розкажи, як починався твій шлях?

— Як і більшість хлопчаків, в дитинстві я мріяв займатися футболом. Проте, доля розпорядилася інакше. В 9 років мама мене віддала на плавання до мого першого тренера Зої Володимирівні Мороз. Вона навчила мене всім азам і ищепила любов до плавання. Вона завжди мене мотивувала. Так я займаюся вже 15 років, з яких дев’ять — на професійному рівні. У 15 років потрапив до юнацької збірної України, напевно саме з того час став сприймати плавання як справу свого життя.

— Багато хто при переході з юнацького рівня на дорослий сходить з дистанції. Чи були в тебе труднощі з цього приводу?

— Звісно, там же зовсім інші нормативи. Я знаю багато спортсменів, у яких цей перехідний період тягнувся роками і нічого не виходило. Я переходив близько року. В мене була дуже сильна мотивація. Я хотів щонайменше взяти участь в Олімпіаді.

— Ось ти вже учасник Олімпійських Ігор, в чому секрет успіху?

— Мені здається, що це своєрідна винагорода за зусилля. У спорті нічого не трапляється випадково і будь-які успіхи і навіть фортуна приходять до того, хто тренується більш інтенсивно та наполегливо. Бувають звісно різні випадки, коли спортсмен, який мало тренувався перемагає. Але подібні казуси можуть бути лише одиночними.

— Тобі доводилося стикатися з нерозумінням з боку друзів, родичів тощо?

— Так, звісно, коли я був юнаком мене багато разів намагалися переконати, що плавання це не найкраще, що є в житті. Проте пройшов час і це припинилося. Я не міг просто взяти і піти. Це було б просто неспортивно.

— Багато хто вважає, що в Україні досягти успіху чесним шляхом неможливо, ти готовий зламати цей стереотип?

— Звісно готовий. Так думають лише ті, кому зручно так мислити. Кожна людина може досягати успіху і добиватися своєї мети. Коли мені необхідно було добиватися результату, для якого треба було плавати у критому басейні. У Полтаві такого немає, тож ми просто поїхали до Кам’янського (Дніпродзержинськ). Будь-які перепони можна подолати.

— У спортсменів недовгий професійний вік. Після завершення професійної кар’єри багато спортсменів стають тренерами. Уявляєш себе в ролі наставника?

— Зараз я намагаюся про це не думати. Я розумію тих хто стає тренерами. Кожен хоче залишити щось після себе крім медалей, передати комусь те, що сам вмієш і знаєш.