Президент ХК «Полтава» Віталій Черноус: «Я жодного разу не відчув, що в Україні є Міністерство сім’ї, молоді та спорту»

Віталій Черноус

У червні цього року полтавська дівоча команда з хокею на траві ХК «Полтава» виступила на турнірі United World Games в Австрії. Дівчатка з вікової групи U-14 грали зі своїми ровесницями з голландських, німецьких та британських команд. При цьому команда їхала на змагання не державним коштом, а за підтримки спонсорів яких сама знайшла, в тому числі і через «Полтавщину Спорт». Хокей на траві — олімпійський вид спорту, який не набув в Україні масової популярності. Якщо говорити про Полтаву, то в нашому місті навіть не має жодного поля для гри в хокей на траві. Проте є дівчата які займаються цим спортом, є тренери які їх тренують і є спортивний клуб ХК «Полтава», який власними силами створили батьки цих дівчат і тренер. Клуб поки що виключно дитячий, доросле покоління ХК «Полтава» ще не виросло — але спортсменки стабільно їздять на національні і міжнародні змагання де представляють Полтаву і Україну.

В той же час у Полтаві зникає славетний гандбольний клуб «Динамо». Команду не заявили на новий сезон чемпіонату України з гандболу. Функціонери клубу говорять про те, що спортсмени які залишилися від команди продовжують тренуватися, але повернення гандболу до Полтави у найближчій перспективі очікувати не слід. При цьому один з функціонерів клубу заявляє про те, що «...з чемпіонату України нас виключила обласна влада. Нас просто відмовилися фінансувати». Думка про те, що держава конче має утримувати спортивні колективи дуже розповсюджена в суспільстві. Проте чомусь у світі досі видом спорту № 1 давно вважається футбол який став великим бізнесом.

У Полтаві спортивних клубів, які не чекають на державне фінансування і намагаються самі себе утримувати не так багато. Перші хто спадає на думку це бійцівські «Легіон» та «Бранібор». Якщо говорити про командні види спорту, то тут подібним може похвалитися хіба що волейбольний «Фаворит», ну і професійні футбольні клуби. Але й тут ставка в основному робиться на дорослих спортсменів. ХК «Полтава» ж проект унікальний тим, що розрахований на перспективу і це в непопулярному виді спорту, про існування якого і знають не всі, не те щоб захоплюватись. Ми поспілкувалися з президентом ХК «Полтава» полтавським підприємцем Віталієм Черноусом і розпитали в нього як він зважився на такий ризикований крок.

З чого все починалося

— Віталію, я помітив, що коли ХК «Полтава» була необхідна допомога, ви шукали не того хто б вас профінансував, а справжнього спонсора і пропонували взамін рекламу на формі. Це рідкісний підхід — в основному всі просто «стогнуть» про відсутність коштів. Чому так?

— Важко сказати. Напевне це через те, що у багатьох людей ще залишився радянський спосіб мислення, при чому в не найкращому варіанті. Часи швидко змінюються, і не всі за ними встигають. Люди звикли розраховувати на державу, що вона як було раніше дасть тобі і роботу і відпочинок, повезе на змагання, вирішить твої проблеми і надасть усі блага. А що ти сам? Чесно відпрацюєш свій робочий день і все. Так часто відбувається і в спорті, і в інших сферах.

— Власне можливо футбол тому і став спортом номер один, бо перетворився на бізнес?

— Ну наприклад американці взагалі з будь-якого виду спорту роблять прибуткове шоу. Ми всі знаємо про NHL, NBA, бейсбол, американський футбол... навіть такий маловідомий спорт як родео збирає повні стадіони. А в нас чомусь навіть інтерес до футболу поступово зникає.

— Ви створили клуб з хокею на траві — не надто популярного в Україні спорту. Розкажіть як виникла така ідея і з чого все починалося. Я знаю, що цим спортом займається ваша донька...

— Так, цим займається моя дитина. Якщо чесно вид спорту мені був не надто важливий. Хотілося щоб у дитина була можливість себе реалізувати. Я сам свого часу займався футболом і знаю, що це таке — тренуватися без належних умов. Ми навіть м’ячі фарбували щоб вони здавалися новими. Це були важкі 90-ті роки. Доходило до того, що ми грали у парах взуття одна бутса-один кед. Я дуже добре пам’ятаю ці тяжкі часи. А зараз вже мої діти підростають і кожен займається спортом. Приміром мій син, якому зараз 16, займався гандболом. Зараз їх команда розвалилася і у хлопців пропав інтерес до тренувань. Доньці 13 років і вона вже сім років займається хокеєм на траві.

— Так як все-таки виникла ідея з дитячої команди створити клуб?

— У ДЮСШ № 1, де займається моя донька культивують хокей на траві, гандбол, теніс і легку атлетику. Рік тому директор цієї школи Олексій Володимирович Польовий поїхав з гандбольною командою до Німеччини і там спілкуючись з місцевими мешканцями перейняв їхній досвід роботи спортивних клубів, як вони функціонують, як у цьому беруть участь батьки юних спортсменів і т. д. Ця структура в принципі підходить під будь-який вид спорту. Саме Олексій Володимирович зібрав нас батьків і сказав: «якщо ви хочете, щоб діти чогось досягли, давайте зробимо так, так і так.»

Тренери Олексій Полльовий та Людмила Дроцька

— А якщо конкретніше?

— Ну дивіться, я наприклад вважаю, що в кожному житловому будинку, дворі є люди які можуть виділити якісь кошти на покращення благоустрою, ремонт і т. д. У крайньому випадку взяти інструмент і відремонтувати щось самостійно. При цьому не чекати, що за нього це зроблять комунальники. Точно так само і з спортом, — можна чекати допомоги, а можна намагатися допомагати собі самостійно. Олексій Польовий подав ідею об’єднатися і створити таку структуру. Для мене це власне і стало ключовим моментом. Я не міг просто прийти у школу і сказати «Добрий день, я створю у вас клуб». Школа сказала: «Наші двері відкриті. Приходьте, будемо разом вирішувати наші проблеми». Польовий нас «заразив» цією ідеєю. Ми юридично оформили наш клуб і першого квітня у День Сміху його зареєстрували. Результати це принесло вже при першому міжнародному виїзді. Коли ми брали участь в турнірі в Австрії, було кілька дівчаток, чиї батьки просто не могли «потягнути» таку поїздку. Але вони грали важливу роль в команді і ми знайшли можливість їх повезти. Тут немає жодної особистої вигоди, але це ж для дітей контакти, досвід і враження на все життя.

— А для батьків?

— Так, я в юності деякий час прожив в Іспанії і коли зустрів у Австрії іспанку, то спокійно згадав кілька фраз. До речі, вдалося поспілкуватися з тренером з Туреччини — їх команда теж приїхала за кошти батьків. Держава нічого не виділяла. В Німеччині наскільки я знаю, взагалі державою для спортсменів передбачене чисто символічне фінансування. Щось близько десяти євро в день на одного спортсмена. Всі інші видатки люди беруть на себе самі. В Голландії у кожного хокейного клубу є багато членів, які платять внески і за їх рахунок і існують. І там хокей на траві дуже популярний. Збірна Нідерландів стала бронзовим призером Олімпіади-2016. Думаю, це про щось говорить.

«ХК „Полтава“ може приносити прибуток і приваблювати туристів»

— Ви сказали, що наразі для вас у ХК «Полтава» немає жодної особистої вигоди. Але ж хокейний клуб, це підприємство, яке має заробляти, а хокей на траві, як і будь який спорт — це шоу, на яке можуть приходити глядачі і купувати квитки. ХК «Полтава» орієнтований на те, щоби в майбутньому приностити прибуток?

— Так, звісно. Дівчата які в нас тренуються дорослішають і через деякий час ми зможемо спокійно заявлятися на чемпіонат України серед дорослих. Єдина проблема — у Полтаві немає жодного поля для хокею на траві. Наші дівчата зараз тренуються в маленькому спортзалі їм там тісно. А ігри проводяться на великому полі. Та й цю проблему вирішити не так складно. Можна тренуватися на футбольних полях, там розміри однакові. А от матчі проводити у Полтаві ніде. Закордонні колеги навіть пропонували нам допомогу у проведенні міжнародних турнірів. А це і приваблення туристів, і прибуток для бізнесу. Але повторюся — грати ніде. Тому ми зараз постійно ведемо діалог з міською владою щодо того спорудити вПолтаві поле для хокею на траві, поки що — безрезультатно.

— Вже є готовий проект?

— Проект практично готовий, але важко визначити місце де можна розташувати таке поле. Тут необхідна тісна робота з міською владою?

«Я жодного разу не відчув, що в Україні є Міністерство сім’ї, молоді та спорту»

— Останнім часом, особливо після Олімпійських Ігор 2016, дуже активно ведуться розмови про те, що необхідно ліквідувати Міністерство сім’ї, молоді та спорту. Ви б підтримали такий крок?

— Чесно кажучи, я про це ніколи не думав, і сказати чи буде така реформа правильною не беруся.

— Добре, поставлю запитання інакше. За час коли Ви самі займалися спортом і зараз коли Ви вже спонсор і функціонер, Ви якось відчули присутність в Україні профільного міністерства?

— Ні, не відчув жодного разу. Я звик підходити до справ самостійно і на міністерство ніколи не розраховував.

— Зараз у Полтаві зникає гандбол, у свій час зникав жіночий волейбол.. і т. д. Що заважає іншим функціонерам брати справу в свої руки? Чому зникають такі формування?

— Не знаю. Мені невідомо, чому люди не хочуть «вмикатися».