Олександр Хижняк: «Кожен поєдинок для мене — маленька Полтавська битва»

Олександр Хижняк

Олександр Хижняк | Фото: Микола Лисогор

Чемпіон Європи та Світу з боксу дав ексклюзивне інтерв’ю «Полтавщині Спорт»

2017-й рік можна по праву назвати для українського боксу вдалим. Після провального виступу збірної України на Олімпіаді у 2016-му (жодної медалі), цього року команда дещо оновилася і наші боксери почали підкорювати міжнародні вершини. Апогеєм став домашній Чемпіонат Європи, який проводився у Харкові. Там українці завоювали шість медалей, три з яких — «золоті». При цьому чемпіонами стали одразу двоє боксерів з Полтавщини — полтавець Олександр Хижняк та кременчужанин Віктор Вихрист. Збірна України посіла перше командне місце, а Олександра Хижняка визнали кращим боксером турніру незалежно від вагової категорії.

Минуло два місяці — збірна України тим же складом поїхала на Чемпіонат Світу до Гамбурга і... завоювала лише одну медаль. Полтавець Олександр Хижняк підтвердив свій чемпіонський рівень і виборов «золото» Чемпіонату Світу. При цьому і на світовому форумі Олександра визнали кращим боксером незалежно від вагової категорії. Тож цей спортивний рік можна сміливо іменувати роком Олександра Хижняка. Передували цьому успіху виснажливі тренування, зміна вагової категорії та виступи у Всесвітній серії боксу у складі «Українських Отаманів». Про це та багато іншого Олександр розповів нам в ексклюзивному інтерв’ю.

«Мені пощастило, адже я мав підтримку на всіх фронтах»

— Олександре, наскільки мені відомо, у бокс Вас привів Ваш батько і тренер. Це сталося тоді, коли Вам було п’ять років. А коли Ви самі для себе усвідомили, що бокс — це Ваша справа?

— Ви знаєте, навіть не у п’ять років, а раніше. Батько почав займатися мною від самого народження. Він робив мені зарядку, намагаючись розвинути моторику, якісь рефлекси. Розминав руки. Тато відразу почав працювати з моїм організмом — не для спортивних результатів, а просто для мого здоров’я. Якщо говорити про усвідомлення, що бокс це не просто вид спорту, а справа мого життя, то напевно це сталося тоді, коли я потрапив у молодіжну збірну. Я почав отримувати за це гроші і вже міг допомагати своїй родині. Саме тоді я зрозумів, що бокс — це насправді дуже серйозно. Це робота, яку треба сумлінно виконувати.

— З подачі батька, Ви з самого дитинства у боксі. Чи не виникало у Вас відчуття, особливо у підлітковому віці, що Вашу життєву дорогу обрали за Вас?

— Ні, не було. Навпаки, я дуже вдячний батькам. Завдяки їм я багато чого в житті усвідомив. Напевно, коли мій батько залучив мене до боксу, він вже щось знав наперед.

— Напевно, саме тому, коли Ви переходили з молодіжного боксу в дорослий, у вас не виникло труднощів, через які ламаються багато спортсменів...

— Так, у мене була повна підтримка і розуміння на всіх фронтах. Тому якогось психологічного бар’єру чи сумнівів в мне не було. Мій батько не лише заслужений тренер України, а й заслужений батько (сміється).

— Де Ви тренувалися у Полтаві? Наскільки мені відомо, коли Ви розпочинали, у нашому місті було важко знайти відповідну залу.

— Знову ж таки, мені пощастило. Коли все розпочиналося, батько міг тренувати мене вдома. Ми працювали на лапах, відпрацьовували імітивні дії, бій з тінню. Пізніше тренувалися у звичайному спортзалі у полтавській СШ № 7. Тато там тренував хлопчаків, тому і я починав саме там. Зал був маленьким, висіло кілька мішків... Словом, тренуватися можна було. Згодом ми перебралися в ДЮСШ № 4 на Леваді. Там були більш комфортні умови, для того, щоб здобувати результати. Іноді я й зараз там тренуюся, але дуже рідко.

b028827667e5d368d38435704baa17b1.jpgОлександр Хижняк з батьком

— У шкільні роки Ви тісно контактували з іншими відомим спортсменами, вчилися в одній школі з каратисткою Інною Мажарою, тренувалися з бійцем ММА Дмитром Микуцею. Чи підтримуєте Ви з ними зв’язок зараз, чи слідкуєте за їхніми успіхами?

— Так, з Дмитром у дитинстві спарингувалися. Звісно, контактую. Ми дуже добре спілкуємося з Інною, часто бачимось. Та й з Дмитром Микуцею теж. Полтава —  невелике місто і всі спортсмени пов’язані між собою. Ми всі спілкуємося між собою, підтримуємо і вболіваємо один за одного.

— Ваш товариш Дмитро Микуця в інтерв’ю сказав, що спортивні єдиноборства у Полтаві вмирають, адже все менше людей приходять у зали і починають ними займатися. Якщо говорити конкретно про бокс, це так?

— Можу з впевненістю сказати, що боксу це не стосується. Навпаки, у боксу зараз зростає популярність. Особливо після Чемпіонату Європи, який пройшов у Харкові. Бокс — олімпійський вид спорту, і до нього в Україні прикута чи не найбільша увага.

«Зміна вагової категорії була мудрим рішенням»

— Олександре, впродовж кар’єри Ви кілька разів змінювали вагову категорію. Ви виступали і у напівважкій вазі (81 кг), а зараз виступаєте в середній (75 кг). З чим це пов’язано? Як взагалі наступає момент, коли спортсмен розуміє, що необхідно міняти категорію?

— Це рішення прийняв батько. До 18 років я бився у категорії до 75 кг. Тато мудра людина і він вважає, що до організму і особистості треба підходити особливо. Коли мені було 18, він вирішив, що поки мій організм росте, його не треба обмежувати. І щоб цей ріст не зупинився, він вирішив збільшити категорію. Я не набирав вагу до потрібного піку. Коли я боксував у напівважкій вазі, в мене були супротивники, які, навпаки, скидали вагу з 85-86 кг до потрібної. На Чемпіонаті Світу в Досі один суперник взагалі скидав вагу з 91 кг до 81 кг. Ці противники були набагато важчі і потужніші за мене і з ними було важко боротися. Проте, я вважаю, що це було мудре рішення. Я за цей час набрався досвіду у боях з сильними суперниками і загартувався. Коли я повернувся назад у 75 кг, було нелегко. Треба було обмежувати себе у харчуванні, адаптувати організм і проводити більше часу на тренуваннях. Потрібно було не лише готуватися до змагань, а й боротися з вагою. Зганяти кілограми було дуже важко, адже коли організм виснажується, разом з потом виходять мінеральні солі, які необхідні організму, і їх важко поновлювати. А якщо організм вчасно не відновити, з ним неможливо працювати. Проте після повернення все пішло: Чемпіонат України, Чемпіонат Європи, Чемпіонат Світу...

— Коли Ви виступали у WSB у лютому 2015-го, Ви перемогли голландця Петера Мюлленберга і присвятили цю перемогу пам’яті загиблого в ДТП Кузьми Скрябіна. Ви особисто знали Кузьму чи просто захоплювалися його творчістю?

— Період «Отаманів» взагалі був глобальним проектом, який змінив моє життя. Всесвітня серія боксу — це вже напівпрофесійний рівень. Це чудове загартовування для організму. Ми по 6-7 місяців жили на базі і кожен день тренувалися. Кожні два тижні ми виїжджали битися до іншої країни. Щодо бою з голландцем, Петер Мюлленберг мій давній товариш і той бій я чудово пам’ятаю. Кузьмою Скрябіним захоплююся не тільки я. Це не лише музикант, але й патріот, і Людина з великої літери.

— Ви взяли на бій постер з Кузьмою. Ви були на 100% впевнені у перемозі?

— Впевнений звісно не був, супротивник був дуже сильний. Але я сподівався. Цей бій залишився не лише в моїй пам’яті. Бачите, пройшло скільки років, а ви це пам’ятаєте. І увесь світ дізнався, що в Україні була така особистість як Кузьма Скрябін.

video.png

«Судді з різних країн бачать бокс по-різному»

— Олександре, говорячи про любительський бокс, лише ледачий не обговорював якість суддівства. Навіть коли на ліцензійному турнірі в Баку Ви поступилися білорусові і не поїхали у Ріо, багато хто говорив про необ’єктивність суддів. Про цю проблему багато говорять, але вона все ще існує. Невже немає ніяких важелів впливу на недобросовісних суддів?

— Суддівство в боксі — це тема, яку вічно обговорюють. Зараз через масштабність боксу і через зміни критеріїв з відбору на великі змагання постійно змінюють критерії суддівства. Багато арбітрів приїжджають з країн Азії, Африки. Є загальні правила, які диктують, що можна робити в ринзі, а чого не можна. Але прослідкувати, як той чи інший суддя обиратиме переможця, дуже важко. Приміром, якщо одному арбітру подобається манера ведення бою одного спортсмена і не подобається іншого — він керуватиметься саме цими особистими враженнями. Звісно, якщо є явна упередженість, до суддів застосовують санкції. Їх просто відсторонюють від суддівства. З цією проблемою борються, але вона все ще існує.

— Віктора Вихриста на Чемпіонаті Світу засудили?

— Віктор — мій партнер по команді і я не зможу його об’єктивно оцінити. Існують різні думки. Я вважаю, що це був яскравий, конкурентний бій. Але оцінити, чи переможний він насправді, я не зможу. У нас говорять так: «Якщо тобі не підняли руку, значить ти програв».

video.png

— Чим можна пояснити такий контраст у виступах нашої збірної на Чемпіонаті Європи та Чемпіонаті Світу?

— Бокс індивідуальний вид спорту, а не командний, тому відповідати за своїх партнерів я не беруся. Наш головний тренер Дмитро Сосновський вважає, що у нас було мало часу, щоб відновитися після Чемпіонату Європи.

— Після кожної перемоги Ви прикладаєте руку до голови, наче віддаєте честь. Як з`явився цей жест і кому Ви його адресуєте?

— Цей жест з’явився тоді, коли до мене прикувалася велика увага. Люди почали слідкувати за мною, дивитися поєдинки, підтримувати мене. Всі ті результати, які в мене є, стали можливі завдяки підтримці. Дуже багато теплих слів пишуть в соціальних мережах. Всі ці слова окриляють, допомагають перемагати. Людей дуже багато і я, на жаль, не маю можливості до кожного підійти і подякувати, але цим жестом я можу показати свою вдячність. Я віддаю честь всьому українському народові, всім своїм вболівальникам. Те, що я роблю, це не лише для мене, а й для них.

19400558-767233253443420-481328756513730

— Ви доволі молода людина (Олександру 22 — прим. авт.), але на вас вже висить певний тягар відповідальності. На вас дивляться, з вас беруть приклад. Чи не тисне на вас така роль?

— Я ставлюся до цього як до частини своєї роботи. Якщо її виконувати сумлінно, то вона приноситиме задоволення.

— Після «золота» у Гамбурзі Ваш батько сказав, що ця медаль не лише Ваша, а й всієї України. Ви з ним згодні?

— Звісно, згоден. Ця перемога сталася за підтримки багатьох небайдужих людей. Над цією перемогою працювала ціла система, у якій брали участь і Федерація боксу України, і Міністерство сім’ї, молоді та спорту. Бокс, хоч й індивідуальний вид спорту, але без належного фінансування і умов конкурувати в ньому дуже важко. Це дійсно перемога всієї країни.

— А чи не здається вам, що саме через обмежене фінансування і труднощі український бокс на підйомі. Тобто, якщо спортсмен хоче гідного заробітку — він має бути кращим. Якщо поглянути на наш футбол, де великі зарплати є незалежно від результатів, то ми бачимо, що з ним, м’яко кажучи, не все добре.

— Так, тут ви праві. Іноді бажання мінімального достатку чудово мотивує. Приміром, на Чемпіонаті Світу найбільше нагород взяли боксери з Куби. Я там бував і можу сказати, що умови для життя там далеко не найкращі. Але бокс є чудовим соціальним ліфтом. Тому й конкуренція там висока, і результати у кубинців вражають. Я сам виріс в родині вчителів, тато викладав у школі фізкультуру, мама — українську мову та літературу. Коли я починав займатися боксом, ми були родиною навіть не середнього класу, а нижчого. Тому я згоден, що заробіток це чудова мотивація.

«Брати Клички — кращі боксери на планеті»

— Назвіть трьох кращих боксерів за всю історію людства.

— Я патріот і буду говорити про наших боксерів. Кращі — Володимир Кличко, Віталій Кличко і Василь Ломаченко.

— А як же Мухаммед Алі, Майк Тайсон...?

— Це, безперечно, легенди світового боксу. Але повторюся, я патріот нашого боксу і наших спортсменів. У нас є свої легенди, якими потрібно захоплюватися, і на яких потрібно рівнятися.

— Ви бачили бій Конора Макгрегора і Флойда Майвезера?

— Бачив лише уривками.

— Як Ви вважаєте, чи була в цьому бою взагалі якась інтрига? Все-таки спортсмени билися на території одного з них. Бокс — територія Майвезера, Конор Макгрегор представник іншого виду спорту.

— Для мене було очевидно, хто переможе. Для 99% людей, які щось знають про бокс і про Флойда Майвезера, переможець був відомий завчасно. Флойд — це людина, яку не змогли перемогти ікони боксу. Він чудово діє і на дальній, і на ближній дистанції. Флойд просто знищив Конора. Про яку конкурентність тут можна говорити?

— Як виглядає розпорядок дня чемпіона світу?

— Це дуже суворий графік. День проходить приблизно у такій послідовності: зранку прокинувся — зарядка — харчування — сон — тренування — харчування — сон — тренування — харчування — сон — тренування — сон. Так проходить день протягом підготовки до змагань.

— У Вас вистачає часу на щось, крім тренувань? Скажімо, ви читаєте книги?

— Звісно. У дитинстві читав казки, пізніше більш серйозну літературу. Людина має розвиватися з різних боків. Читаючи і розвиваючись, людина живе, усвідомлює себе, своє місце у світі.

— Які три книги має прочитати кожен?

— В першу чергу — Біблія. Потім — будь-яку книгу з історії про Україну і українців, про розвиток нашої мови та писемності. Третя — книга з анатомії. Людина має розбиратися у своєму організмі.

— Яка музика грає в навушниках у чемпіона світу?

— Я не слухаю музику. Слухаючи музику, людина відволікається. Вона чує лише пісню і переживає певні емоції, які викликає текст. Я вважаю, що це пуста витрата часу. Звісно, бувають пориви душі, які хочеться загасити музикою, але я гашу їх іншими методами.

— Який поєдинок відклався у Вашій пам’яті як найважчий?

— Всі поєдинки унікальні і важкі для мене. Кожен бій — це історична подія, як Полтавська битва. В мене набралося вже з 500-600 боїв. Можна сказати, що я пережив 500-600 Полтавських битв (сміється).

— Якщо Ви не проти, наостанок кілька запитань від Пруста-Познера*

— Давайте спробуємо.

— Який недолік Ви пробачаєте людям найлегше?

— Помилки. Я можу легко пробачити неусвідомлену, ненавмисну помилку. Я взагалі не злопам’ятний і даю людям другий шанс.

— Яку якість Ви найбільше цінуєте у чоловіках?

— Відповідальність.

— А в жінках?

— Вірність. Разом з вірною жінкою можна впоратися з будь-якими проблемами.

— Якби у Вас була можливість поспілкуватися з будь-якою людиною, яка коли-небудь існувала. Хто б це був?

— Напевно це був би Ярослав Мудрий. Я б запитав у нього, як йому вдавалося залишатися собою у той час, коли він жив. Це людина, яка поєднувала в собі мужність, могутність, мудрість і в той же час це була сувора людина. При цьому його всі любили і поважали не лише на Русі, а й далеко за її межами.

— Коли Ви опинитеся перед Богом, що Ви йому скажете?

— Я йому подякую за все, що я маю. Скажу велике спасибі за ту науку, яку він дає мені кожного дня, за можливість чути його підказки, коли я прокидаюся і засинаю.

dsc-0130.jpg

*В кінці XIX століття в англійських салонах були модними анкети під назвою «Альбом для запису думок, почуттів і т. д.». Кілька разів таку анкету заповнював Марсель Пруст і його відповіді виявилися настільки оригінальними, що одна з заповнених ним анкет увійшла в історію як «Опитувальник Марселя Пруста». В інтерв’ю запитання з цього опитувальника постійно використовує метр пострадянської журналістики Володимир Познер.

Владислав ВЛАСЕНКО, «Полтавщина Спорт»