Футбольний арбітр Олексій Біліченко: «У якості хабара пропонували хіба що насіння»

Праворуч Олексій Біліченко

Як би не закінчився будь-який футбольний матч, є людина, яка завжди в чиїхось очах буде винною у кінцевому результаті. Це — арбітр який обслуговує гру. Якщо тренери та гравці можуть адекватно себе оцінювати і не завжди «атакують» суддів, то серед вболівальників обов’язково знайдуться такі, для яких люди у суддівській формі будуть «продажними». У професійному футболі далі нецензурщини справа зазвичай не доходить, а от у регіональних, аматорських змаганнях судді можуть запросто набити пику. Полтава не є у даному випадку виключенням, адже і в чемпіонаті Полтаві, і у чемпіонаті області далеко не всі команди вміють гідно програвати. Проблема незадовільного суддівства у полтавському футболі звучить на всіх рівнях кожного сезону. На це регулярно скаржаться футболісти і тренери. Іноді подібні думки мають раціональне зерно, а іноді «сторона обвинувачення» просто шукає винних у власній невдачі. Про будні та проблеми полтавських слуг футбольної Феміди, з нами сьогодні поспілкувався відомий у Полтаві та за її межами, досвідчений суддя Олексій Біліченко. З Олексієм ми зустрілися на Кубку Пожечевського 2016, після того, як він у полі відсудив матч ФК «Полтава» — Вільні агенти (Полтава). Проте, той факт що Олексій щойно вирвався з гущі футбольних подій бесіді ніяк не завадив.

Про свою кар’єру арбітра

— Олексію, Ви один з найбільш досвідчених арбітрів у Полтаві. Як давно Ви судите і що привело Вас на цю стежку?

— Моя кар’єра почалася у 2002-му році. У юному віці я займався футболом як спортсмен і грав на дитячо-юнацькому рівні. Проте з кар’єрою футболіста в мене не склалося. Моїм першим тренером з футболу був Олександр Олексійович Горностаєв — відомий полтавський арбітр. Він і запропонував мені спробувати себе у якості судді. Це був серпень 2002-го року. Я прийшов до Федерації футболу Полтавської області, склав необхідні нормативи і почав судити матчі в дитячо-юнацьких чемпіонатах.

— Якими якостями має володіти футбольний арбітр?

— Перш за все, арбітр має відповідати фізичним кондиціям, яких вимагає федерація. Суддя має встигати за всіма епізодами і футболістами. Також необхідно досконало знати правила футболу, ну і звісно бути психологічно готовим судити матчі.

— Які психологічні якості необхідно розвивати молодому арбітру, щоб він не «загубився» на першому ж матчі?

— Для початку треба мати бажання стати арбітром. Це найголовніше. Ця робота має подобатись. Якщо з бажанням все добре, значить у людини в будь-якому разі все вийде.

— Є люди, яким НЕ можна судити? Приміром занадто емоційні чи навпаки меланхоліки...

— Ні, кожен випадок є індивідуальним, тож неправильно казати, що людина не може судити через якісь якості характеру. Варто розрізняти суддю в полі і людину поза ним. Все залежить від того, як людина покаже себе в роботі.

— Перший етап роботи судді, це дитячо-юнацький футбол, що далі?

— Приміром приходить у федерацію молодий перспективний суддя. Скажімо, йому 16 років. Йому доведеться виконати фізичні нормативи і скласти знання футбольних правил. Після цього його допустять до обслуговування поєдинків дитячо-юнацької ліги області. Ну а далі залежно від того, як людина себе покаже буде рости над собою і відповідно переходитиме на вищий рівень.

— Є перспектива, що юнак, який зараз судить матчі у дитячо-юнацькому футболі через кілька років буде обслуговувати матчі елітного дивізіону на професійному рівні?

— Так, звісно є. Все залежить від самої людини.

— Ви працюєте арбітром вже понад 10 років і працюєте непогано. Чому досі обслуговуєте аматорів та молодіжну та юнацьку першості України?

— У мене був шанс, проте життя склалося інакше. Можу сказати, все знову ж таки залежало від мене. Проте, склалося так як склалося. Зараз я вже не стану судити професійний чемпіонат України, адже не пройду віковий ценз. Чемпіонату України потрібні молоді судді. У нас є перспективні хлопці, які судять першість U-19. Приміром Дмитро Потькало і Олександр Матяш-молодший. Цим хлопцям є куди рости і я думаю вони можуть стати суддями високого рівня.

— Вас уже можна назвати свого роду «граючим тренером» для молодих суддів. Одного разу я спостерігав картину, як Ви, наче тренер футбольної команди, носилися по кромці поля і давали вказівки юному арбітру Владиславу Орендочці.

— Є хлопці, яким хочеться допомогти порадою, як мені свого часу допомагав Олександр Олексійович Горностаєв. Можливо того чого не добився я, зможуть добитися молоді, той же Влад Орендочка, той же Євген Корсун чи Олексій Миронов. Їм треба допомагати рости.

— Для вас арбітраж це робота чи хобі?

— Це не є моя основна професія, проте я дуже люблю футбол. Для мене дуже багато значить бути учасником гри, а не просто спостерігачем.

— Коли для арбітра наступає «пенсійний вік»?

— По українським міркам — 45 років. В Європі цей поріг прибрали. В обласних змаганнях цього цензу теж немає. Приміром голова Комітету арбітрів Олександр Миколайович Матяш вже немолодий, проте судить чемпіонат області і теж подає гарний приклад молодому поколінню.

— Будь-яка людина у тому що вона робить озирається на світових авторитетів. Хто з арбітрів України та світу був для Вас взірцем?

— Свого часу я із задоволенням спостерігав за роботою німецького арбітра Маркуса Мерка. Звісно у різних країнах різне суддівство, в мене не було кумирів, як таких, проте Маркус Мерк мені подобався.

— В українському чемпіонаті є свій суддівський почерк?

— Все залежить від керівництва суддівського корпусу. України виконують вказівки П’єрлуїджі Колліни. У нашій федерації є Єрмакова Оксана Вікторівна, яка просить, щоб ми не допускали хамства і неповаги на полі.

— Ну якщо поспостерігати за матчами чемпіонату Полтави чи області, то проблеми з хамством там є. Ви судили і дитячо-юнацький футбол і дорослий. Часто можна побачити, як діти грають на якомусь турнірі, а в цей час їх дорослі тренери вкривають лайкою арбітрів і все на світі. Потім ці діти виростають і ті з них, хто не потрапляє у професійний футбол грають у чемпіонатах міста та області і продукують там хамство. Ви не вбачаєте у цьому зв’язку?

— Чесно кажучи, не вбачаю. Я дійсно багатьох футболістів пам’ятаю з дитинства. Тих же Романа Масюка, Максима Ільчиша та ін. Діти ще не розмовляють на полі з арбітрами, вони — вчаться. На дорослому аматорському рівні звісно їх переповнюють емоції, які вони виплескують на полі.

Про спілкування з футболістами на полі і за його межами

— Ви спілкуєтеся з футболістами яких судите, за межами поля?

— Так, з усіма в нормальних стосунках. Говорять, що на полі друзів немає, а от за його межами ми всі контактуємо. На полі ми не можемо бути ні в яких стосунках ні друзями, ні братами ніким. Це планка

— Одного разу я спостерігав картину. Ви обслуговуєте матч за участю команди «Зоря-Ворскла» і один з гравців говорить: «зараз він так судить, а завтра сидітиме зі мною за одним столом». Це було сказано в негативному ключі. Чи буває так, що претензії, які футболісти пред’являють Вам на полі перетікають і у повсякденне спілкування?

— Ви маєте на увазі інцидент з Сергієм Швеєм?

— Ні, це інший епізод.

— У футболі гравець може виплеснути всі емоції які в нього накипіли. Після гри той же футболіст може підійти, вибачитися і пояснити, що всьому виною емоції. Поза грою ми завжди нормально вітаємося і спілкуємося.

— Стосовно конфлікту з Сергієм Швеєм. В одному з матчів Ви його вилучили, а після фінального свистка Сергій намагався зчинити з Вами бійку. На щастя, все закінчилося словесною суперечкою. Сергій Швей після цього перед Вами вибачився?

— Ні, ми просто більше не згадували той епізод.

— Полтавських арбітрів часто звинувачують у непрофесійності. Цю проблему могла б вирішити зйомка всіх матчів першості міста та області на відео?

— Це потребує певних фінансових затрат і не всі команди можуть собі це дозволити. Але це б ніяк не тиснуло на суддів, до того ж можна було б потім проаналізувати свої дії.

— Ви ведете аналіз своїх помилок?

— Так, звісно. Це робить кожен арбітр, щоб вдосконалювати себе.

— Вам доводилося визнавати свої суддівські помилки і потім вибачатися за них?

— Ні, таких випадків, щоб я вибачався не було.

Ліворуч наш сьогоднішній спікер, а хлопця праворуч представляти не потрібно.

Про стосунки арбітрів і федерації футболу

— Комітети арбітрів Полтави і Полтавської області напряму підпорядковуються федераціям?

— Так

— Тобто, якщо у Полтавському футболі раптом відбудуться зміни і федерацією керуватиме нечесна людина, яка захоче «протягнути» якусь команду, вона теоретично може вплинути на суддівство?

— Хіба що цей керівник сам вийде в поле і судитиме гру (сміється)

— Чи трапляються у полтавських суддів розбіжності в думках з інспекторами матчів на певні епізоди?

— Ні. У нас всі інспектори колишні арбітри і володіють достатнім досвідом і авторитетом, щоб з ними не сперечалися. Навпаки, ми намагаємося до них прислухатися. Зрештою саме вони покликані оцінювати нашу роботу. Все це — робота однієї сім’ї.

Про корупцію в українському футболі і «закон Павелка»

— Нещодавно вступив у силу так званий «закон Павелка», направлений проти корупції у спорті. Згідно цього закону за будь-які «договірняки» та корупцію передбачається кримінальна відповідальність.

— Я не думаю. Що це актуально на аматорському рівні. Тут виступають люди, які хочуть грати в футбол. Це проблеми професійного футболу. У нас не рівень «договірняків».

— Скільки отримують арбітри за один матч у чемпіонаті Полтави і Полтавської області?

— У чемпіонаті міста — 50 гривень за гру, в чемпіонаті області — близько чотирьохсот.

— А взагалі є у діячів аматорського футболу якийсь зиск у «договірняках» чи «попрацювати» з арбітрами?

— Попрацювати? Можемо взяти лопати і разом щось покопати (сміється). А якщо серйозно, то в нас вся робота — на футбольному полі.

— Ви достатньо давно працюєте у футболі, і про «роботу з арбітрами» напевно чули.

— Так, чув, що в Києві суддям навіть давали шуби.

— А вас самих не намагалися спокусити хабарами?

— Хіба що пропонували насіння (сміється). Подібні розмови про абсолютно безпідставні.

— Ви готові пройти поліграф? :)

— Легко

— Якщо взяти всеукраїнський рівень, як ви вважаєте антикорупційний закон Павелка може запрацювати?

— Я не політик, але вважаю, що він має запрацювати у гарному сенсі цього слова. Це в свою чергу принесе корить для українського футболу і для полтавського теж.

— Що б Ви побажали молодим людям, які мріють стати футбольними арбітрами?

— Я б побажав їм не боятися і приходити до нас. Ми завжди готові підтримати людину і допомогти їй стати хорошим суддею. Дуже мало молодих людей, які у юному віці закінчують з футболом, приходять і стають суддями. Напевно таких близько 15% із ста. Люди іноді бояться осуду, критики і негативу. Не бійтеся, головне мати бажання і сильний дух.