Футбольна мафія по-полтавськи: як полтавців змушували «прибирати» Григорія Суркіса

Про «неспортивну» сторону українського футболу завжди багато говорили. Фрази типу «футбольна мафія», «Суркіс все купив» давно міцно закріпилися у лексиконі українського вболівальника. Можна було б списати це на типову для українців нелюбов до керівних органів і можновладців. Адже навіть про найчеснішого чиновника в будь-якому разі можна почути, що він злодій і нехороша людина. Ну а про футбольних вболівальників і говорити нічого, це особи завжди зацікавлені в успіху однієї з команд. І якщо цій команді з якихось причин не щастить, то язик фана одразу знаходить у цьому «зраду». Але ж іноді про підпільний футбольний бруд говорять і серйозні люди, які мають уявлення про нутрощі вітчизняного спорту. Приміром, Арменд Даллку в інтерв’ю «Полтавщині Спорт» на запитання чому «Ворскла» не може ставити собі таких завдань як «Лестер» неохоче відповів, що «в Україні грають не лише на футбольному полі, а й за футбольним столом». Про подібні речі в інтерв’ю розповідали і відомі українські журналісти Ігор Циганик, Денис Босянок та багато інших. «Є 3-4 „рішали“, які вирішують результати матчів — як, кому і де грати» — сказав Денис в інтерв’ю нашим колегам з «Футбол24». Звісно, журналістам дістається так само. В народних вустах вони теж «продажні» і «що їм сказали, те вони й пишуть». Але варто поглянути на відвідуваність вітчизняного чемпіонату, результати наших клубів на європейській арені, а також результати національної збірної і стає зрозуміло, що темна сторона українського футболу дійсно набагато більша ніж світла.

Сергій Стороженко

З персоною Григорія Суркіса в українського вболівальника багато асоціацій. З позитиву — Євро-2012, з негативу — приналежність до одного з клубів і неоднозначні дії арбітрів у матчах чемпіонату за участю цього клубу. Більше того, негатив пов’язаний з Григорієм Суркісом породив два народні меми. Перший це — «Суркіс все купив». Другий — який допоміг колишній наставник донецького «Шахтаря» Мірча Луческу — «Браво, федерація!». Тим не менше Григорій Михайлович явно впевнено почував себе на посту президента ФФУ і був задоволений своєю роботою. Аж раптом у 2012-му році після вдало проведеного Євро-2012 Григорій Суркіс під час чергових виборів не висуває свою кандидатуру на посаду Президента. Для вболівальників це стало несподіванкою, а от для так званих «футбольних людей» — ні. Адже історія яка до цього призвела почалася набагато раніше і в ній брали участь і полтавські футбольні діячі. Ця історія трапилася достатньо давно, але лише зараз деякі її фігуранти погодилися про неї розповісти, та й то не називаючи себе.

З чого почався конфлікт

Український футбол дуже давно по суті є ареною між двома таборами київським та донецьким. Це давно ні для кого не є таємницею, і навіть чинний очільник ФФУ часом бідкається, що ось таке «протистояння» двох клубів шкодить футболові. Певний час ці два табори мирно співіснували. Клубним футболом керував «донецький» Равіль Сафіулін (тоді ще не було УПЛ). За збірні ж відповідав «київський» Григорій Суркіс. Проте пізніше картина змінилася. Коли у 2010-му році до влади в Україні прийшов Віктор Янукович, між нашими футбольними таборами почалися конфлікти. Все почалося з договірного матчу між «Карпатами» та «Металістом». Тоді історія про те, що «Карпати» продали матч «Металістові» отримала публічний розголос. Як розповідають очевидці Григорій Суркіс настояв на тому, щоб справа дійшла до КДК. Тоді команди покарали зняттям очок, а на президента «Карпат» Петра Димінського, футболіста Сергія Лащенкова та спортивного директора «Металіста» Євгена Краснікова було накладено дисциплінарні санкції. Це дуже не сподобалося іншому функціонеру, тодішньому віце-президенту ФФУ Сергію Стороженку, який був у дружніх стосунках з керівниками «Металіста». З того моменту і почалася кампанія проти Григорія Суркіса. До слова, у вищезгаданому договірняку «Карпати» — «Металіст» на лавці «Карпат» сиділи двоє футболістів які нині виступають за полтавську «Ворсклу» — півзахисники Андрій Ткачук та Олег Голодюк. На поле жоден з них у тому матчі не вийшов.

Як ламали полтавських футбольних діячів

Для того щоб прибрати з поста президента ФФУ раніше законного терміну необхідно щоб за це проголосував Конгрес ФФУ який формують делегати з регіонів. Необхідно було, щоб обласні федерації делегували на конгрес ФФУ людей, які б проголосували проти Суркіса. Завдання просте — переконати голів обласних федерацій голосувати правильно. Кого не вдається просто переконати — зламати, або прибрати. Так було і в Полтаві. Нам вдалося поспілкуватися з багатьма функціонерами Полтавщини. За нашими даними, завдання «попрацювати» з головами обласних федерацій було дане обласним чиновникам. А конкретно головам ОДА. Федерацією футболу Полтавської області тоді керував Анатолій Дяченко. Головою Полтавської ОДА був Олександр Удовіченко, головою Управління фізкультури і спорту — Віктор Пожечевський. За словами тодішніх членів ФФПО, Анатолій Дяченко відмовився нишком діяти проти Суркіса, і на нього почався тиск. На нього тиснули, а його менш заслуженим колегам просто погрожували фізичною розправою. Якщо не допомагало — розправою над родичами. У містах України з’явилися листівки та написи на стінах «Суркіса у відставку». Ініціаторами подібних акцій начебто були Рінат Ахметов, Олександр Ярославський та Борис Колесников.

Зважаючи на те, що голова ФФПО пішов на принцип, згори почали тиснути на членів федерації з метою усунути Анатолія Михайловича. Подейкують, що ініціатором цього був Борис Колесников. На місці ж вплив здійснювали Пожечевський і Удовіченко. Хтось отримав грошову винагороду з рук Віктора Олександровича (за неперевіреною інформацією сума складала 300 доларів) і заспокоївся, хтось, так само як і Дяченко проявив принциповість. Варто сказати, що і серед тих хто «продався» і серед тих хто «не здався» були ті, хто і сьогодні належить до ФФПО. Зокрема серед тих, хто не став підставляти керівника відзначають нинішнього голови Федерації футболу Полтави Олександра Дігтяря та працівника ФФПО Олега Дробітька. Серед тих хто здався називають прізвища Віталія Детюка з Кобеляцької федерації, Володимира Олексенка з Миргорода, тощо. Таким чином членів ФФПО намагалися організувати проти Анатолія Дяченка і виставити альтернативну кандидатуру на пост голови. Цією кандидатурою став Віктор Пожечевський. Проте підкупити чи зламати більшість так і не вдалося. 9 лютого 2011 року Анатолія Дяченка сьомий раз поспіль обрали головою Полтавської обласної федерації футболу. На цьому тиск на функціонерів не припинився. Віктор Пожечевський викликав до себе представників аматорських команд і забороняв їм платити внески для участі в обласному чемпіонаті. Натомість Віктор Олександрович обіцяв провести альтернативні змагання. У підсумку — більше половини команд в області не сплатили внесків. Тогорічний чемпіонат Полтавської області з футболу пройшов в неадекватній атмосфері.

Чим все закінчилося

Ситуації подібні вищеописаній відбувалися і в інших областях, але необхідної кількості голосів проти Григорія Суркіса так і не назбирали. Зрештою Григорій Михайлович під цим тиском сам вирішив піти з посади. У вересні 2012-го пройшов XIV Конгрес Федерації футболу України, де новим очільником ФФУ обрали «донецького» Анатолія Конькова. Одним з віце-президентів тоді був Андрій Павелко, який у грудні 2014-го звільнився з цієї посади на знак протесту, а зараз очолює український футбол.

Анатолій Дяченко теж пішов з посади, аргументувавши це тим, що «в українському футболі немає можливості працювати демократично». Йому на зміну прийшов Олександр Кудацький, голова правління Полтавського заводу медичного скла і політичний соратник Олександра Удовіченка. Коли Кудацького обирали головою ФФПО участь у виборах також брали Ігор Кислов і Віктор Пожечевський. Кислов зняв свою кандидатуру на користь Пожечевського, але це не допомогло. Заслужений тренер України вдруге «пролетів» повз посаду голови обласної федерації.