Чемпіонка світу Ксенія Безугла: «Моя мрія здійснилася, далі — новий рівень»

Ксенія Безугла

Близько місяця тому «Полтавщина Спорт» завітала до старенького спортзалу у будівлі колишнього кінотеатру «Космос». Там тренувалися молоді українські армрестлери Ксенія Безугла та Ігор Окара, які готувалися до поїздки на чемпіонат світу у Малайзії. Минув час, чемпіонат відбувся і полтавка Ксенія Безугла привезла з Малайзії дві медалі. У боротьбі на праву руку Ксенія здобула «срібло», а ліва рука полтавки зробила її чемпіонкою світу серед юніорів. Сьогодні Ксенія дала ексклюзивне інтерв’ю «Полтавщині Спорт», у якому розповіла про свій шлях до чемпіонства і поділилася враженнями від світової першості:

— За місяць до чемпіонату було незрозуміло, чи вийде у тебе взагалі поїхати до Малайзії і спорт був тут ні до чого, проблеми стосувалися фінансування.

— Так, у нас були фінансові проблеми, через які поїздка могла зірватися. Проте ми шукали виходи на людей, які могли допомогти і все ж таки знайшли. Ми з тренером писали листи потенційним спонсорам з проханням про підтримку. Хтось взагалі на них не відповідав, а хтось відгукнувся і допоміг. Особливо хочу подякувати заступнику голови ОДА Роману Товстому та директору ПрАТ «Природні ресурси» Олексію Малькову. Ці люди допомогли найбільше. Також допомагали ПОМГО «Федерація армспорту» та Валентин Одінцев, Полтавська обласна організація ФСТ «Динамо», кандидат в мери Андрій Матковський. Взагалі, фінансування моєї поїздки на чемпіонат світу можна описати прислів’ям «З миру по нитці — голому сорочка» (сміється).

— Розкажи трохи про свою підготовку до чемпіонату світу, чи є якийсь так би мовити секрет успіху, можливо якийсь особливий режим, вправи?

— В принципі тут важко вигадати, щось нове. Армреслінг — дуже індивідуальний вид спорту і в кожного своя боротьба і своя стратегія. Просто я тренувалася у більш інтенсивному режимі. Щодо мене, то я борюся переважно за допомогою верхових прийомів, тож «прокачувала» переважно кисті та передпліччя.

— Чемпіонат проводився у екзотичній для українців країні — Малайзії. Розкажи про цю країну, що встигла побачити? Що запам’яталося, сподобалося?

— Ми приїхали за три дні до початку змагань, адже в Малайзії інший часовий пояс і інший клімат, тому нам був необхідний час на акліматизацію. У місті Куала-Лумпур де проводився чемпіонат дуже важкий клімат. На вулицях душно і подекуди стоїть страшенний сморід. Взагалі Куала-Лумпур дивне місто. Там є і добре розвинені райони і навпаки занедбані в яких страшно ходити. Одного разу ми вийшли до магазину в один з таких районів, там прямо на вулицях бігали пацюки і величезні таргани. Уявіть картину — сидить кіт і навколо нього снує близько десятка пацюків. Пізніше ми розвідали які куточки міста можна відвідувати, а які не варто.

— З малайзійцями спілкувалася?

— З іноземцями всі говорять англійською і до туристів ставляться приязно.

— На чемпіонаті тобі доводилося зустрічатися зі спортсменками з Росії? Чи не було напруги у спілкуванні, пов’язаної з політичною ситуацією?

— Абсолютно ніякої, спортсмени не зважають на політику. Спорт від цього дуже далеко і вся боротьба йде виключно у рамках змагань.

— Ти повернулася до Полтави чемпіонкою світу. Твоє життя якось змінилося після цього? Можливо почали впізнавати на вулицях міста?

— Мене впізнали лише одного разу в кафе. В інтернет потрапила фотографія, де я за столом борюся з Андрієм Матковським, і мене впізнали за нею, а не за чемпіонатом світу. Хтось жартома запитав чи не зламала я йому руку (сміється). Взагалі більшість привітань випала на долю моєї родини, адже я приїхала до Полтави вже через тиждень після змагань, і привітати мене можна було лише в Інтернеті. А особисто дзвонили моїм батькам. Взагалі в моїх родичів емоцій чомусь більше ніж у мене.

Ксенія Безугла та Андрій Матковський

— Можливо тому, що ти очікувала такого результату і він не став для тебе сюрпризом?

— Ну я спочатку не була повністю впевнена в перемозі. Але впевненості додавала віра в мене і підтримки з боку родичів, друзів, коханої людини, всіх. Коли ти виходиш на поєдинок є відчуття напруги, через те, що ти розумієш, що за тобою твоя країна. Ти не можеш підвести ні батьків, ні друзів, ні тренерів, адже вони завжди тебе підтримували і вірять в тебе. Коли я виходила на суперфінал, то я вже розуміла, що без золотої медалі, я вже звідти не піду. Ну і відчуття коли лунає гімн і ти розумієш, що в цьому є твоя заслуга це пробирає до мурашок.

— Це був останній юніорський чемпіонат для тебе, що далі?

— Далі дорослі категорії. Я вже пробувала себе в поєдинках з дорослими спортсменами. Там звісно інший рівень, всі опоненти досвідчені, проте буду рухатися далі. До кінця року братиму участь у національних змаганнях, а далі знову чемпіонати Європи, світу.. все по-старому, але вже на вищому рівні.

— Щоб ти побажала молодим спортсменам, які тільки починають свій шлях у армспорті? Адже багато талановитих молодих людей закінчують виступати і не реалізовують свої мрії.

— Я хочу побажати їм завжди вірити в себе та свої сили. Якщо ти сам не віриш в себе, то ти нічого не досягнеш. Треба ставити собі мету і йди до неї, не зважаючи ні на що. Справжні злети бувають тільки після падінь. Якщо зараз ти впав, то твій наступний крок може піднести тебе вгору, для цього лише треба вперто і самовіддано працювати над собою.